Я з завмиранням серця розчинила двері незнайомого приміщення. Неочікувана розв’язка одного дуже підозрілого вечора

Старенький деренчливий автобус повільно тягнувся засніженою дорогою. Змерзлі пасажири молилися лише про одне — аби він не зупинився на півдорозі між містом і селом.

До мети залишалося ще кілометрів двадцять п’ять. Назад до містечка було ще більше. Надворі стояв мороз мінус двадцять три градуси.

А в салоні автобуса було лише трохи тепліше. Алла вже не могла стримувати тремтіння. Бачачи, як посиніли від холоду губи тринадцятирічного сина, вона зняла з себе теплий шарф і віддала йому.

Поверх рукавичок сина вона натягнула свої вовняні рукавиці. Розстебнула зимову куртку, посадила на коліна чотирирічну доньку, пригорнула до себе й прикрила її полами куртки. Настрій у жінки був гірший нікуди.

Завтра Новий рік. Нормальні люди зараз бігають магазинами, купують подарунки й продукти до святкового столу. А вона їхала з дітьми в невеликий сільський будиночок, який дванадцять років тому дістався її чоловікові у спадок від батька.

Цей дім родина жартома називала заміським будиночком. Майже щоліта вони відпочивали тут не менше місяця. Зазвичай узимку сюди не їздили, і тепер Алла дуже боялася, що старенька піч не впорається.

Жінка боялася, що не зможе як слід прогріти дім. Але залишатися в міській квартирі вона не могла й не хотіла. Останнім часом її чоловік став зовсім нестерпним, а ж бо ще кілька років тому вона вважала себе найщасливішою дружиною і матір’ю на світі.

Стрімкі зміни в характері й поведінці сорокарічного Павла почалися трохи більше ніж чотири роки тому. Збіг це чи ні, але він різко змінився після того, як його, колишнього працівника охорони, на роботі підвищили з посади рядового охоронця до начальника служби безпеки. Тоді ж Павлові видали ключі від трикімнатної квартири.

Чоловіка ніби підмінили. Він раптом відчув себе не просто главою родини й годувальником, а справжнім благодійником, який заслуговує не лише на любов і вдячність домочадців, а й на їхню особливу турботу та визнання. Павлові було замало того, що дружина постійно хвалила й дякувала йому.

У присутності дітей вона частенько говорила про те, який у них чудовий тато, як його поважають і цінують на роботі. Інакше йому не дали б таку чудову квартиру і не зробили б начальником. Тоді Алла щиро захоплювалася чоловіком і була по-справжньому щаслива.

Одного разу за обідом Павло раптом промовив: