Історія про те, чому перед весіллям завжди треба дивитися на родину партнера

— спитав він, відчиняючи холодильник.

Тамара Іванівна тут же стрепенулася, ніби всередині неї натиснули кнопку:

— Денисе, там м’ясо вчорашнє залишилося, я зараз підігрію, рис іще теплий, я щойно зварила, салати в холодильнику на нижній полиці і напій є, холодненький.

Аліна сиділа з чашкою чаю і дивилася на цю сцену. Денис не сказав «дякую», не сказав «я сам». Він просто кивнув і сів за стіл, чекаючи, що їжа перед ним матеріалізується.

— Іди підігрій йому м’ясо, — звернулася Тамара Іванівна до Аліни, і голос у неї був такий природний, ніби вона просила передати сіль. — Рис теплий, тільки наклади, салати дістань.

Аліна повільно поставила горнятко на стіл. Вона подивилася на Тамару Іванівну, потім на Дениса, який уже взяв до рук телефон, не звертаючи ні на що уваги.

— Ні, — сказала Аліна спокійно, але твердо.

Тамара Іванівна завмерла з ополоником у руці. Вона обернулася й витріщилася на Аліну очима, які раптом стали круглими, як у сови, ніби Аліна щойно сказала, що збирається підпалити дім.

— Що? — перепитала Тамара Іванівна, хоча чудово все чула.

— Кажу, ні, — повторила Аліна, не підвищуючи голосу. — Денис не маленький. Йому двадцять п’ять років. Він сам може підігріти собі м’ясо, накласти рис і дістати салати. Чи ви вважаєте, що в нього руки з іншого місця ростуть?