Історія про те, чому перед весіллям завжди треба дивитися на родину партнера

На початку травня Аліна приїхала до батьків Дениса на довгі вихідні, майже на три дні, з ночівлею і з надією, що нарешті краще пізнає його родину, а заодно й його самого з нового боку. Денис довго вмовляв:

— Поїхали, мама стіл накриє, ти ж іще не бачила наш дім, там сауна, сад, краса.

І Аліна здалася, хоча внутрішній голос шепотів щось невиразне й тривожне.

Дім у батьків Дениса виявився великим, навіть занадто. Цегляна коробка з прибудованою верандою, де пахло старою деревиною. Мати, Тамара Іванівна, жінка років п’ятдесяти п’яти, зустріла їх з усмішкою:

— Проходьте, проходьте, голодні, мабуть, з дороги, а я якраз плов зварила.

Денис цьомкнув матір у щоку, кинув сумку в коридорі й пішов до кімнати батька, де телевізор працював на повну гучність. Ішов якийсь футбольний матч, і Віктор Петрович, кремезний чоловік з черевцем і червонуватим обличчям, не вважав за потрібне зробити тихіше при гостях.

І понеслося. Тамара Іванівна, мов заведена, крутилася біля плити з самого ранку суботи. На столі з’явилося все: гаряче, м’ясо з картоплею в горщиках, холодні закуски, три види салатів, нарізки, домашні соління, м’ясне заливне, пироги з капустою й з яйцем, фруктовий напій із сухофруктів.

Аліна спробувала запропонувати допомогу одразу ж, щойно вони поснідали. Ну, просто прибрати тарілки зі столу, завантажити посудомийку. Але Тамара Іванівна відмахнулася:

— Відпочивай, ти гостя, чого ти, я сама.

Але до обіду масштаб став лякати. Денис із батьком сиділи в залі, пили пиво, дивилися вже не футбол, а якийсь бойовик. І час від часу погукували:

— Мамо, а солоних огірків іще?