Неочікуваний фінал одного родинного конфлікту через квадратні метри

Валіза Каті вилетіла на сходовий майданчик і з гуркотом ударилася об перила. За нею полетів пакет із супермаркету з її речами, зимові чоботи й косметичка. Косметичка від удару розкрилася, і туш покотилася сходами.

— Дякую за квартиру. А тепер вимітайся, невісточко, — Любов Анатоліївна стояла у дверному прорізі, вперши руки в боки. Халат на її грудях був розхристаний. — І щоб духу твого тут не було!

Катя стояла на майданчику босоніж, у домашніх штанях і розтягнутій футболці.

— Любове Анатоліївно, зачекайте, я хоча б взуюся.

— Взуєшся на майданчику, нічого було хвоста розпускати!

Двері грюкнули, голосно клацнув замок. Потім повернувся другий. Катя повільно опустилася навпочіпки біля своєї валізи.

Її руки тремтіли. Вона зовсім не розуміла, що сталося за останні п’ятнадцять хвилин. Ще вранці вони з Колею мирно пили каву на кухні. Він усміхався й обіцяв, що ввечері вони підуть у кіно.

А потім раптом прийшла його мати. Зі своїми ключами, з пакетом речей і з рієлтором.

З-за зачинених дверей долинав чоловічий голос:

— Любове Анатоліївно, ну, планування хороше, санвузол роздільний. Тільки треба б швидше оформлювати, поки ринок не просів.

Катя притиснула вухо до холодних дверей.

— Так, оформимо, Костику, оформимо. Коля підпише, куди він дінеться, — відповіла свекруха і зневажливо хмикнула. — А ця вже все, відіграла своє.

Катя повільно випросталася. У голові стало підозріло тихо й холодно.

Вона натягнула чоботи на босу ногу. Мовчки зібрала з підлоги туш, помаду, зарядний пристрій. Застебнула валізу. Лише тепер до неї дійшло, що валізу свекруха викинула, а куртку — ні. Куртка залишилася за дверима, на вішалці.

Катя неголосно постукала…