Материнське чуття не обдуриш: як одна деталь за сніданком розкрила правду про спадкоємця, що повернувся

У місті, я не знаю точно. Господиня розповідала, нікуди так не ходив.

Друзі в нього тільки ось ці були, з ким навчався. Однокурсники сфотографувалися востаннє. Після цього я сина вже не бачив.

А ось ці хлопці, від яких він вийшов і потім не повернувся, ви їх не підозрювали? Так, підозрювали щось. Вони щось недоговорювали однаково, і недоговорюють.

Ми розмовляли з ними, і в нас склалася така думка, що вони щось знають, але не договорюють. А чому таке відчуття склалося? Ну от із розмови таке відчуття було.

Але друзі більше нічого так і не сказали, а батьки кинули всі сили на пошуки. Через місяць Петро побачив по телевізору у відомій телепередачі з пошуку людей Павла Курлєєва, тата зниклого рік тому Антона. Той усій країні розповідав про пошуки сина.

Вони познайомилися, і ось уже три родини об’єднало одне жахливе лихо й одна мета — знайти синів. Ми тільки спілкувалися з Курлєєвим. Вони їздили до столиці давати інтерв’ю, і виходить, ми теж писали в телепередачі й усюди зверталися.

Курлєєви виступили по телебаченню в лютому 2001-го. А на той момент уже шукали четвертого хлопця, який теж зник у понеділок уранці. 12 лютого 2001 року вранці учень 11 класу Саша Бєлявський вийшов із дому до школи, і більше ніхто його не бачив.

Це сталося через три тижні після зникнення Андрія Ведерникова. І ось їх четверо — молоді хлопці від 16 до 18 років, старшокласники й першокурсники. Усі зникли безслідно темного зимового понеділкового ранку.

Ми довго збираємо матеріали для наших розслідувань. Кожна деталь історії має стати на своє місце, як у пазлі чи мозаїці. І сама по собі ця справа дуже цікава.

Щоправда, деталі, як правило, дуже драматичні, а самі по собі історії часто доволі трагічні. На такі дивні збіги почали звертати увагу місцеві журналісти. Одним із перших був Юрій Бєліков.

На початку 2000-х він працював у місцевій газеті «Міська трибуна». До мене звернулися батьки. У цьому випадку чітко пам’ятаю Ольгу Анатоліївну, Павла Олександровича Курлєєвих і маму Михайла Голєва.

Вони бачили, що звернення до органів слідства безрезультатне. Я згадую свій візит до слідчих одного з районів нашого міста. І єдине, що мені запам’яталося, — на підвіконні поруч зі столом слідчого лежав пожовклий людський череп.

Що вже він символізував, я, чесно кажучи, можу тільки здогадуватися. Може, якийсь чорний гумор у людини. Але на моє запитання щодо, скажімо, зникнення Олександра Бєлявського, він сказав: ну, хлопчик добре вчився….