Материнське чуття не обдуриш: як одна деталь за сніданком розкрила правду про спадкоємця, що повернувся

Ні. Ніхто нічого.

Я вам повторюю, у цьому й загадка, що ні мотиву, ні зачіпок, ні свідків. Ні найменшої, бодай якоїсь зачіпки ми не змогли знайти. У цій невідомості минув рік.

А потім настав ще один понеділок січня 2001-го. І ще один хлопець зник дорогою на навчання. 18-річний Андрій Ведерников був першокурсником Міського коледжу, навчався на юриста.

Родом він із маленького села під назвою Соснове. У місті він жив сам, винаймав кімнату в знайомих. Після новорічних канікул він мав скласти сесію і приїхати в гості до батьків.

Але 29-го ввечері пролунав дзвінок. З батьками зв’язалася господиня кімнати, яку винаймав Андрій. Каже, Андрія немає, не приходить.

Я кажу, у нас удома теж немає. Господиня каже, от пішов, більше я не бачила. Я до друзів сходив.

З’ясували, що напередодні Андрій був у гостях у свого друга і колишнього однокласника Василя. Він вирішив залишитися в нього на ніч. А вранці пішов до коледжу.

Василь каже, пішов, це справді від нас. Ось, каже, вранці встав, пішов. Час був, каже, о 9–10 годині.

І після цього ніхто не бачив, наче. Чи то Василь нас обманював, чи що, я точно не можу сказати. Він, виходить, вийшов від друзів.

І до інституту треба було доїхати автобусом. Це хвилин 15 їзди, треба було залік скласти. І, виходить, до інституту він не дійшов.

І знову все ніби під копірку. Ніхто нічого не бачив. І поліція, за словами тата Андрія, почала шукати хлопця тільки за тиждень.

І знову стандартні фрази. Ну, може, загуляв хлопець, може, через дівчину. А Андрій узагалі що за людина був?

Він міг узагалі сам кудись подітися? Ну, я не знаю, він ніколи не сперечався. Ніколи грубого слова мені не сказав.

Такий м’який був, ввічливий. А дівчина була в нього? Друзів багато було, зокрема й дівчат.

Він товариський був хлопець. Увесь час дівчатам шоколадки дарував. Ну, такий був, доброзичливий, спокійний.

Тобто в поганій компанії бути, по ідеї, не міг, так?