Материнське чуття не обдуриш: як одна деталь за сніданком розкрила правду про спадкоємця, що повернувся
Мабуть, далі настала театральна пауза, і людина більше мені нічого не сказала. От і здогадуйся. Були ще якісь контакти з представниками слідства.
Але, чесно кажучи, вони справляли якесь дивне враження. Тут може бути дві відповіді. По-перше, вони настільки були замордовані кримінальними подіями, які на їхньому віку відбувалися, — це раз.
Зрозуміло, що місто, ну, воно й раніше було, загалом, із кримінальною обстановкою. Але просто завалили їх цими справами, і про вбивства, і про зникнення. Це одна відповідь.
А друга відповідь така, серйозніша. Очевидно, вони володіли якоюсь інформацією, яка не дає їм об’єднувати ці справи в одну серію. Ну, якось от я взявся за цю історію, бо вона була явно для мене з ряду геть виняткових.
Якийсь алгоритм, пекельний алгоритм був присутній у самій послідовності подій. Юрій Бєліков багато років намагався розгадати цей пекельний алгоритм. Увесь цей час з’являлися різні версії.
Від простих «утекли з дому» до найнезвичніших — «ритуальне жертвопринесення». Версії ходили найрізноманітніші: продали на органи, завербували в табори бойовиків. Але одного разу журналіст натрапить на слід, який приведе його до кабінету високого чиновника, цілого прокурора.
Я вліз у цю історію, бо вона справді була дивна. Я замислився, а чи не існує якогось тіньового трафіку з трансформації, вибачте мене, і людей, і органів. Нагадаю вам, що це кінець 90-х, початок нульових.
І тема викрадення людей для продажу на органи тоді видається дуже актуальною. Про це багато писали, і це, мабуть, одна з найголовніших страшилок. Батьки Антона Курлєєва не виключали такої версії. І ось чому.
Журналістам місцевої газети тато Антона розповів, що незадовго до зникнення Антонові зробили операцію. Видалили апендицит. Як і належить, перед цим провели обстеження.
Хлопець був абсолютно здоровий. А раптом, подумав Курлєєв-старший, цю інформацію хтось міг передати. І на сина почали полювання.
І він прямо сказав про це головному лікарю лікарні. Той, звісно, відповів, що такого бути не може. А потім уже слідчі поговорили з батьками.
Це коли я їх спитав, кажу, ну а якщо на органи, припустімо, така модна тема була в той час. Ну вони мені чітко сформулювали. Ви розумієте, у далеких країнах батьки самі продають дітей на органи.
А щоб потайки витягти з нашого регіону кудись далеко, ну, малоймовірно. Куди ймовірніше, на думку слідства, що хлопці втекли самі з дому. Можливо, посварилися з батьками або подалися по кращу долю на заробітки.
У місцевій газеті навіть вийшло інтерв’ю зі слідчими, які вели справу. Ті казали, найчастіше діти тікають через проблеми в сім’ї. То пиятики й скандали, то батьки душать контролем.
Гидка стаття. Що ж він шукає, хлопчик-волоцюга? Я навіть спростування написала кореспонденту.
Як же прикро було батькам Антона читати таке в пресі про їхню сім’ю. Павло, у минулому військовий, офіцер, Ольга — педагог. У родині двоє дітей:
