Я мовчки підійшла. Несподівана розв’язка однієї дуже пафосної вечірки
Запрошу Свєтку-очкаричку, порегочемо з неї, як у школі. Через дванадцять років після закінчення школи, заливаючись сміхом, Маша запросила на весілля однокласницю, у якої колись відбила хлопця. Але щойно та увійшла до банкетної зали, усі застигли з роззявленими ротами.
Маша вдесяте поправила ідеально вкладене пасмо й відкинулася на спинку шкіряного крісла в салоні весільного лімузина. Сукня від іменитого модельєра, що коштувала як уживаний преміальний автомобіль, приємно стискала ребра корсетом, створюючи ілюзію королівської постави. У руці вона ліниво крутила келих із шампанським, спостерігаючи крізь тоноване скло за пейзажами елітного котеджного містечка, що пропливали повз.
Поруч сидів Стас, уже її законний чоловік, уткнувшись у телефон і вирішуючи якісь ділові питання навіть у такий святковий день. Однак Машу це анітрохи не дратувало. Вона отримала саме те, чого хотіла: високий статус, розкішне торжество й бездоганну партію.
Гостей вона відбирала особисто й з особливою прискіпливістю, немов кастинг-директор модного гламурного шоу. Жодних похмурих тітоньок із глухої провінції у вицвілих сукнях і невдах із понурим виглядом. Лише успішні, красиві, вдягнені в дорогі брендові костюми люди, дивлячись на яких можна було ловити заздрісні зітхання.
Маша плавно потягнулася до клатча, перевіряючи помаду, і її погляд випадково впав на список запрошених гостей, який вона так і не викинула. Серед прізвищ, красиво виведених золотим тисненням на щільному картоні, затесалося одне — Світлана Ковальова. Кутики Машиних губ повільно поповзли вгору в хижій і вдоволеній усмішці.
Вона згадала, як нещодавно, в нападі нудьги й бажання полоскотати собі нерви, гортала старі контакти в соціальних мережах. Їй трапився профіль без аватарки, з дурнуватим ніком і скупою інформацією про роботу десь у районній поліклініці. Це була Свєтка-очкаричка, сіра миша, що вічно сиділа на першій парті з підручником біології, затягнута в безглузді байкові кофти, поки Маша сяяла в модних мініспідницях.
Стас відірвався від екрана смартфона й глянув на дружину з легким подивом. «Чого шкіришся? Ти ніби плакати збиралася під час реєстрації, а тепер сяєш, як начищена монета», — хмикнув він, ховаючи телефон у внутрішню кишеню дорогого піджака.
«Та так, Стасику, згадала одну кумедну річ. Вирішила встромити до списку гостей одну стару подружку», — вдоволено проспівала Маша, помахавши щільним конвертом. «Уявляєш, я запросила Свєтку-очкаричку».
«Ми разом у школі вчилися. Посміємося з неї просто як у старі добрі часи. Вона прийде в якомусь дешевому балахоні з базару, стане в куточку й буде перелякано лупати очима».
Стас байдуже знизав плечима у відповідь на цей монолог. Йому було абсолютно байдуже до шкільних інтриг дружини, аби тільки банкет минув без скандалів, а його бізнес-партнери залишилися задоволені сервісом. Маша ж із усмішкою згадала, як кілька днів тому набрала номер своєї помічниці — організаторки весілля, і, давлячись сміхом, розпорядилася відправити кур’єра із запрошенням за адресою Ковальової.
Усередину вона веліла вкласти записку, написану від руки, повну нудотно-солодких фраз про те, як вона скучила за подругою юності. Маша з нетерпінням передчувала свій грандіозний тріумф. Їй кортіло побачити, як ця невдаха несміливо ввійде до зали, увішаної живими квітами й кришталем, і захлинеться від усвідомлення власної нікчемності на тлі її величі.
У її голові й досі виразно лунав скрип крейди по дошці й гугнявий голос Свєти, яка тягнула руку, щоб відповісти домашнє завдання. У десятому класі вона була єдиною, хто міг легко перевершити Машу з профільних предметів. Точніше, не перевершити, а просто робити це спокійно й без жодних зусиль, тоді як Маші доводилося викручуватися, підлещуватися до вчителів або тиснути на батька, який непогано спонсорував шкільний фонд.
Однак їхня справжня вендетта почалася саме через Дениса. Він був незмінним капітаном шкільної волейбольної команди й головним трофеєм їхнього випуску. Маша його заполучила, пустивши в хід увесь свій арсенал: відверті вбрання, брудні плітки й відверті маніпуляції.
Свєта ж у цей час просто тихо сиділа в бібліотеці й писала за нього складні реферати з хімії. Денис гуляв із Ковальовою кілька місяців, водив її в кіно й навіть, здається, всерйоз вважав її цікавою особистістю. Маша бачила, як він дивився на цю мишку: зі справжнім теплом, а не зі звичним юнацьким жаданням.
Ця обставина виводила Марію з себе найдужче у світі. Як якась непоказна сіра міль може викликати щиру повагу в хлопця, заради якого вона, Маша, зі шкіри пнеться?
