Материнське чуття не обдуриш: як одна деталь за сніданком розкрила правду про спадкоємця, що повернувся

старша донька і син Антон.

Хлопчиком усі страшенно пишалися. Він добре вчився, захоплювався інформатикою, вивчав іноземні мови і взагалі був дуже відповідальним. Хлопець не дурний, сам вступив до обласної фізико-математичної школи без жодної допомоги.

Конкурс там великий. По-перше, він музиці вчився. Це він виступає в музичній школі. Хор.

Останній його виступ. Це Новий рік, 99-й рік. Уже доросліший.

Версія, що поїхав кудись на заробітки, не витримує критики. За тиждень до цього він отримав паспорт, і раптом поїде на заробітки, коли до закінчення школи лишається пів року. Теж малоймовірно. Нелогічно, так?

Нелогічно. Напевно, є люди, які із задоволенням самі погодяться працювати за миску супу і окраєць хліба. Ми їздили південними регіонами.

Хтось сказав, що, можливо, він працює на плантаціях. Об’їжджали плантації. Цілеспрямовано поїхали в південну область? Так, так.

Об’їжджати поля й розглядати робітників? Так, було таке. Монастирі обдзвонювали ми, щоб дізнатися, чи немає там таких.

Але, знову ж таки, він абсолютно не був таким побожним, віруючим. У місцевих газетах висували версії: може, Антон утратив пам’ять. У дитинстві він упав із санчат і вдарився головою.

Лікарі казали, що іноді так буває в підлітковому віці, коли гормони і стрес разом зі старою травмою можуть призвести до втрати пам’яті. Але тоді заблукалого хлопця хтось би точно знайшов. Була ще версія, що хлопця викрали заради викупу.

І ось одного разу сестрі Антона зателефонували. Що говорили? Говорили: «А тільки мамі не кажи, а зроби ось так». Ну, щось таке пов’язане з квартирою було.

Таке, ну, слава Богу, вистачило розуму Юлі, сказала про все. Мабуть, це ось єдиний раз був, коли телефонували саме шахраї. Але були й інші дзвінки, які батькам здавалися дуже важливими.

На іншому кінці дроту хтось таємниче мовчав. Дивні дзвінки, коли дихають у слухавку. Тоді ж іще мобільних не було. Ось, будь ласка.

Знімаю слухавку, а там хтось дихає. Іноді гавкіт собаки чути. Павло Олександрович офіцер, він поставив визначник і зафіксував номери деяких телефонів.

Так от, знову дивина. Як кажуть правоохоронці, перевірили адресатів цих номерів. І начебто з цих телефонів ніхто не дзвонив.

У слідства головною версією залишалося вбивство. Батьків зниклих юнаків викликали на впізнання. Я ходила, особисто дивилася. Далі чоловік ходив на невпізнані тіла.

Ходив він. А я дивилася фотографії в архіві в Головному управлінні. Що це за місце таке? У нас є така будівля Управління внутрішніх справ, яку в народі називають «вежею смерті».

Там є відділ і картотека. Дивилися картотеки за рік, за два, за три. Кілька разів ходили, дивилися. Фотографії тіл?