Одна дитяча фраза змусила всіх зазирнути під стіл і змінила хід вечора

Три рахунки показували, що Кирило щонайменше п’ять років продавав суперникам відомості про перевезення й охорону портів. Він заробив на цьому в рази більше, ніж міг би отримати законно за всю службу. Але одне запитання лишалося без відповіді: навіщо людині, яка роками діяла непомітно, знадобилася ризикована й складна атака на Марину?

Остап відповів одразу. Після зустрічі з нею Богдан почав змінювати правила власного життя: відмовився від кількох небезпечних операцій, заговорив про переведення частини портів у законне русло й уперше зізнався, що не хоче померти за тим самим столом, за яким загинув його батько. Для Кирила ці зміни означали втрату влади над начальником.

Поки Богдан жив лише справою, ним було легко керувати через звичку, обов’язок і страх. Кохання дало йому причину відступити від колишнього шляху. Отже, Марину слід було усунути так, щоб Богдан не просто розійшовся з нею, а назавжди перестав довіряти власному серцю.

Роман Черненко взявся за сивочолого чоловіка. Його звали Мирон Бойко, йому було сорок два, і раніше він працював у приватному агентстві, де вмів розігрувати переконливі сцени для чужих розслідувань. Після закриття агентства Мирон став тим, кого наймали зіграти потрібну роль, з’явитися в потрібному місці й залишити свідкам заздалегідь підготовлене враження.

За три тижні до заручин він отримав найбільший контракт у своєму житті — сорок тисяч готівкою за кілька зустрічей і один вечір. Кирило вніс Мирона до списку гостей під іменем представника союзного дому, особисто змінив розсадку й звелів зображати таємного коханця Марини. Якщо дотик під столом ніхто не помітить, Кирило збирався сам звернути на нього увагу Богдана, однак Злата його випередила. Чорна цятка на залишеній картці правила за умовне підтвердження: доручену сцену виконано.

Роман простежив Мирона до невеликої орендованої квартири в промисловому місті біля води. За два дні йому передали запрошення поговорити на покинутому складі. Він з’явився без опору, чудово розуміючи, що в його професії подібні запрошення не передбачають відмови.

Під низькою металевою балкою горіла одна жовта лампа. Мирон сидів на дерев’яному стільці, Богдан влаштувався навпроти. Довкола не було ні зброї на столі, ні крику, ні показових погроз.

— Марина зустрічалася з вами з власної волі? — спитав Богдан.

Мирон ковтнув і почав із першої зустрічі. Дванадцятого числа Марину привів до кав’ярні посередник. Очі в неї були червоні після багатогодинних сліз, а в кулаці вона тримала маленьку миттєву фотографію.

На знімку молодий чоловік років двадцяти був прив’язаний до стільця. На обличчі виднілися сліди побоїв, під фотографією стояло попередження: якщо Марина виконає вимоги, він лишиться цілий; якщо скаже хоч слово, його почнуть повертати їй частинами. Погроза починалася з мізинця лівої руки.

Під час кожної зустрічі Марина питала Мирона, чи не він викрав юнака. Той відповідав правду: він лише актор, найнятий невідомою стороною, і не знає, де тримають заручника. Після першої розмови вона змирилася з цим і попросила тільки чітко виконувати вказівки, не дозволяючи Богданові помітити її сльози.

За три тижні вони бачилися тричі, щоразу менш як п’ять хвилин. Марина приходила в темних окулярах, вислуховувала нову частину інструкції й ішла. Вона жодного разу не торкнулася Мирона добровільно й не сказала йому нічого, що можна було б сприйняти як близькість.

Мирон помітив, що перед кожним відходом вона кілька секунд стояла біля дверей, збираючись із силами вийти на вулицю. Їй доводилося повертатися до звичайного життя, розмовляти з Богданом і робити вигляд, що її мовчання не пов’язане з чиїмось болем. Вона не намагалася викликати в виконавця жалість і не пропонувала йому грошей за відмову від ролі. Уся її енергія йшла на одне: не дати викрадачам приводу виконати погрозу раніше строку.

Перед останньою зустріччю Марина віддала Миронові другу фотографію. На ній той самий молодий чоловік був немовлям у лікарняній колисці, загорнутим у світло-жовту ковдру. Вона попросила: якщо колись йому трапиться дорослий хлопець, передати, що сестра любила його найдужче й до кінця намагалася врятувати.

Мирон зберігав знімок у гаманці. Тепер він простягнув його Богданові. На звороті стояли ім’я й дата народження: Данило Романюк, четверте липня, двадцять один рік тому.

У немовляти були Маринині очі. Богдан довго дивився на них, потім сховав фотографію до внутрішньої кишені поруч із карткою, знайденою після заручин. Увесь цей час Кирило казав, що в неї немає братів, і саме йому Богдан довірив перевірку її минулого.

Перед відходом Богдан сказав Миронові, що той фактично допоміг урятувати Марину своїм зізнанням. Натомість він має назавжди зникнути з цього краю протягом сорока восьми годин, не залишивши адреси й знайомого імені. Якщо Кирило дізнається, що виконавець заговорив, наступною жертвою стане вже сам Мирон.

Уночі Богдан повернувся до маєтку й розклав на столі чистий аркуш. У трьох колонках він записав три завдання, які треба було почати одночасно, інакше кожне з них могло занапастити Данила й Марину…👉Продовження, натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇