Після в’язниці я поїхав просити пробачення в загиблої дружини. Деталь на емалевій табличці позбавила мене дару мови
— Семенов, на вихід. З речами! Ці слова, на які Марат чекав п’ять років, пролунали буденно, наче команда на шикування. Співкамерник Валера відірвався від пошарпаної книжки й ляснув його по плечу: — Ну от,...