Перед поїздкою до Дубая я побачила, як чоловік нишком сховав підозрілий пакунок серед моїх речей
Відійшовши приблизно на п’ятдесят метрів, вона машинально перевірила кишені й зупинилася. Посадковий талон залишився на столику біля великої валізи. Оксана відразу повернула назад, побоюючись, що документ змахнуть на підлогу або приберуть разом зі сміттям. Коли до знайомого місця залишалося близько десяти метрів, вона помітила попереду масивну колону й мимоволі сповільнила крок.
З-за колони добре проглядалися і столик, і крісла, але те, що там відбувалося, не мало жодного стосунку до ділових паперів. Яна стояла боком до людей і напружено стежила за проходом. Богдан тим часом присів біля валізи дружини, швидко розстебнув блискавку й почав розсувати складений одяг. Оксана насупилася: чоловік ніколи раніше не порпався в її речах без дозволу.
Потім він витяг з-під куртки невеликий прямокутний пакунок. Коробку приховували кілька шарів широкого коричневого скотчу, і навіть здалеку було помітно, як тремтять пальці Богдана. Він озирнувся на Яну, дістав короткий кивок і різким рухом проштовхнув пакунок на саме дно валізи. Після цього ретельно прикрив його одягом, застебнув блискавку й замкнув замок.
На обличчі чоловіка не було ні радості людини, яка приготувала сюрприз, ні спокою того, хто просто перекладає речі. Він мав блідий і переляканий вигляд, а Яна вартувала його так, ніби вони робили те, чого ніхто не повинен побачити. Обмінявшись швидким поглядом, обоє повернулися до теки. Оксана нерухомо стояла в тіні колони, відчуваючи, як слабнуть коліна й перехоплює подих.
Кілька секунд вона чула лише власний пульс. Знайома людина, з якою були прожиті роки, раптом здавалася чужою в кожному русі й погляді. Оксана згадала, скільки разів довіряла йому документи, ключі, рішення і власне майбутнє, і від цього видовище ставало ще страшнішим. Вона не знала, що в коробці, але вже розуміла головне: Богдан не просто приховував від неї свій вчинок, а свідомо використав її багаж, розраховуючи, що підозра впаде саме на власницю валізи.
У голові тіснилися здогади, але жоден не обіцяв невинного пояснення. Якби коробка призначалася їй у подарунок, Богдан не став би ховати її з таким страхом і тим паче не залучив би секретарку стежити за залою. Першим бажанням було підійти й вимагати правду, однак звичка ухвалювати рішення холоднокровно переважила потрясіння. Оксана глибоко вдихнула, дочекалася, поки голос знову стане рівним, і вийшла з-за колони зі звичайним виразом обличчя.
— Ти добре закрив мою валізу? — запитала вона, підходячи до столу так, ніби щойно повернулася з дамської кімнати.
Богдан здригнувся й надто швидко випростався. На його губах з’явилася натягнута усмішка.
— Звісно, люба. Я просто перевірив замки. Не хочу, щоб під час завантаження щось випало.
Оксана спокійно кивнула. Брехня прозвучала гладко, але тепер вона бачила за нею ту саму коробку, що зникла серед її одягу, і розуміла: ще кілька хвилин тому чоловік готував для неї щось страшне…
