Перед поїздкою до Дубая я побачила, як чоловік нишком сховав підозрілий пакунок серед моїх речей
Яна зібрала документи й поклала їх до теки. Богдан запропонував принести гарячі напої й покликав секретарку з собою, пояснивши, що після вдалого завершення справ їм не завадить чай. Оксана доброзичливо сказала, що нагляне за багажем. Щойно їхні спини загубилися в потоці пасажирів, усмішка зійшла з її обличчя.
Часу було мало. Вона присунула валізу, набрала код і обережно розстебнула блискавку, намагаючись мати вигляд людини, яка шукає забуту річ. Пальці відразу ковзнули під нижній шар одягу й уперлися в твердий пакунок. Коли Оксана поклала коробку собі на коліна, серце забилося так гучно, що шум термінала на мить відступив.
На пакуванні не було ні підпису, ні наліпки, ні адреси. Вона дістала ключі й гострим краєм обережно надрізала скотч біля самого кута, а потім трохи відігнула картон. У вузькій щілині показався прозорий пакет із щільно спресованим білим порошком. Оксана завмерла, боячись навіть вдихнути.
Їй не потрібна була спеціальна освіта, щоб зрозуміти призначення безіменного пакета, захованого для перетину кордону. Це не могло бути ні продуктом, ні випадково забутими ліками. Кількість речовини й спосіб пакування означали лише одне: у її багажі лежав заборонений вантаж, за який під час міжнародного перевезення загрожувало найсуворіше покарання. Якби пакунок виявили на огляді, пояснення про необізнаність нікого б не переконали.
В уяві на мить постала стрічка сканера, зупинена валіза й руки працівників, які дістають пакет з-під її одягу. Валіза належала Оксані, а Богдан міг би відійти вбік і з переконливим жахом заявити, що нічого не знав. Його слово прозвучало б як свідчення проти неї, тоді як коробка стала б речовим доказом. Саме на таку просту й безжальну послідовність він розраховував, коли замкнув замок.
На чолі й шиї виступив холодний піт, хоча в залі було тепло. Власний чоловік збирався відправити її за ґрати, зруйнувавши ім’я, свободу й усе подальше життя. Оксана притиснула надрізаний кут, сховала коробку під своєю сумочкою й змусила себе не озиратися надто різко. Паніці не можна було дозволити керувати бодай одним її рухом.
Поступово розрізнені тривожні деталі останніх місяців склалися в моторошну картину. Компанію, якою тепер керував Богдан, колись створила сама Оксана. Вона будувала справу з нуля, віддавала їй усі сили, а згодом поступилася чоловікові кріслом директора, вважаючи це виявом довіри й любові. Водночас контроль над підприємством та його активами, як і раніше, належав їй.
Працівники фінансового відділу вже повідомляли Оксані про дивні витрати й великі перекази на невідомі рахунки. Вона не здіймала галасу, але уважно слухала тих, кому довіряла. Водночас Богдан ставав дедалі холоднішим, а Яна з’являлася на роботі в дорогих речах, явно недоступних за її звичайної зарплати. Тепер поруч із цими фактами лежала коробка з порошком.
Роман чоловіка із секретаркою, розкрадання грошей і бажання позбутися законної власниці бізнесу вже не виглядали окремими підозрами. Поки Оксана залишалася на волі й контролювала компанію, Богдан не міг безкарно привласнити все. Арешт дружини перетворював його на нещасного чоловіка, якому всі співчували б, поки він отримував доступ до рахунків, майна й управління. Задум був жорстоким, але для зрадників здавався майже бездоганним.
Сльози підступили до очей і тут же висохли. Любов, яку Оксана берегла майже десять років, зникла не поступово, а враз, поступившись місцем ясному, пекучому гніву. Вона не збиралася віддавати своє життя двом людям, які вирішили, що довіра робить її безпорадною. Залишалося знайти спосіб зберегти доказ і водночас повернути його тим, хто приніс його до аеропорту…
