Побачивши, чим годують мою дитину, я спокійно підійшла до столу й змінила правила цього дому

А потім вона повернулася до будинку.

Вона замкнула вхідні двері на два оберти замка, пройшла на кухню. На столі так і залишилися стояти недоїдений салат, надкушені шматки пирога й завітрена ковбаса. Марина взяла великий сміттєвий пакет і методично, без жодних емоцій, змахнула в нього всі залишки їжі з їхніх тарілок, вимила сковороду й посуд, витерла стіл вологою ганчіркою до блиску, ніби стираючи саму їхню присутність у цьому домі.

Потім вона приготувала Богданові обід. Зварила макарони, підсмажила дві сосиски, нарізала свіжих огірків і помідорів із тих пакетів, що привезла сьогодні. Вони сиділи за чистим столом удвох.

Богдан їв з величезним апетитом, запиваючи їжу вишневим соком, і час від часу нишком поглядав на матір. У його очах більше не було того забитого, затравленого виразу. Він розслабився.

Увечері того ж дня Марина сиділа за кермом своєї машини. Богдан міцно спав на задньому сидінні, пристебнутий ременем безпеки й підклавши під щоку згорнуту кофту. Вони їхали трасою, залишаючи місто далеко позаду.

Повз миготіли темні силуети дерев і рідкісні вогні зустрічних машин. Марина зателефонувала батькам свого першого чоловіка ще з дачі, поки Богдан доїдав макарони. Анна Миронівна й Павло Андрійович жили у великому селі за 150 кілометрів від міста.

З колишнім чоловіком Марина розлучилася 5 років тому. Він поїхав працювати вахтовим методом в інший регіон, завів там нову сім’ю і в житті сина з’являвся від сили раз на рік, на день народження. Але бабуся й дідусь обожнювали Богдана до нестями…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇