Батько приїхав перевірити ремонт доньки й побачив зовсім не те житло, на яке дав гроші. Розмова з її чоловіком і свекрухою набула несподіваного повороту

— Доню, та тут усе лишилося як було! Куди ж поділися півтора мільйона, які я дав тобі три місяці тому?

Лера мимоволі зіщулилася. Від тієї миті, як на порозі з’явився Сергій Павлович, вона знала: цієї розмови не уникнути. Батько лише вранці повернувся з тривалого робочого відрядження, залишив удома сумку й, навіть не перевдягнувшись, поїхав до доньки. Про свій візит він не попереджав.

Вона щиро зраділа, відчинивши двері, і вже потяглася його обійняти. Але Сергій Павлович устиг зробити кілька кроків передпокоєм і завмер. Його погляд ковзнув по вицвілих шпалерах, плінтусу, що відійшов біля кухні, і темній плямі від торішнього протікання. У кутку, як і раніше, стояли дві нерозпаковані коробки плитки. За три місяці тут не змінилося нічого. Лера відразу згадала запитання, якого боялася від тієї секунди, як побачила батька на порозі.

Саме заради цієї квартири батько віддав Лері велику суму. Він наголошував, що гроші призначені доньці, а не молодому подружжю на поточні витрати. Лера довго відмовлялася, казала, що вони з Антоном назбирають самі, але Сергій Павлович лише нагадав: вони відкладають ремонт уже чотири роки.

— Скоро вашу несправну трубу доведеться записувати в члени родини, — пожартував він тоді. — Мені ніяково дивитися, як ти боїшся одночасно вмикати чайник і мікрохвильовку. Зроби вже нарешті нормальну проводку й приведи житло до ладу.

Лера все ж перепитала, чи не зажадає він колись повернути подарунок. Батько запевнив, що про жоден борг не йдеться: гроші тепер належать їй, але витратити їх треба на себе і на власну квартиру. Тепер він стояв посеред того самого обшарпаного передпокою, де навіть підготовчі роботи не починалися.

— Тату, я все поясню. Тільки, будь ласка, спершу вислухай спокійно, — встигла промовити Лера.

Із вітальні вийшов Антон. За ним з’явилася його мати, Тамара Іллівна. Вона приїхала вранці обговорити з сином дачні справи і, з її слів, уже цілу годину збиралася йти. Свекруха без жодного збентеження зустріла погляд Сергія Павловича й заговорила так, ніби жодних підстав для тривоги не існувало.

— Не здіймайте галасу. Ці гроші пішли на ремонт моєї дачі. Ми ж одна родина. Не розумію, через що ви влаштовуєте сцену.

Антон заплющив очі й важко зітхнув. Лера стежила тільки за батьком. Його обличчя ніби застигло, однак він не підвищив голосу й не зажадав негайно повернути всю суму. Сергій Павлович повільно розстебнув формену куртку залізничника, рівно повісив її на гачок і попрямував на кухню…