Повернувся з ВІЙНИ, а вдома виявилося страшніше, ніж на війні

У цю мить Максим зрозумів, що зволікати більше не можна ані частки секунди, інакше станеться непоправна, жахлива трагедія. Він міцніше перехопив руків’я вкраденого пістолета, глибоко вдихнув важке, просякнуте пилом повітря й подумки попрощався з власним життям. З оглушливим, лютим бойовим криком солдат стрімко вискочив зі свого надійного укриття, приймаючи весь вогонь на себе.

Ветеран на ходу вихопив трофейний пістолет, намагаючись упіймати в мушку сіпку постать ватажка бандитів крізь пелену здійнятого пилу. Перший постріл Максима розірвав тишу складу, куля зі свистом пронеслася за міліметр від плеча негідника, вибивши сніп іскор із балки. Бандити негайно відповіли безладною свинцевою чергою з автоматів, змусивши солдата рибкою пірнути за масивні штабелі з гуманітарними пайками.

Свинець безжально кришив дерев’яні піддони й розривав мішки з рисом, створюючи довкола важко дихаючого бійця щільну, непроглядну завісу. Максим судомно стиснув руків’я пістолета, дослухаючись до важких кроків озброєних головорізів, які вирішили взяти його в кільце. Він відчайдушно молився всім відомим богам, аби бійці спецназу встигли увірватися всередину до того, як у нього закінчаться набої.

Раптом запекла стрілянина різко урвалася, змінившись зловісною, неприродною тишею, крізь яку пробивався лише істеричний сміх Ігоря Шевчука. «Виходь, контужений герою, інакше твоя кохана дружина просто зараз вирушить на небеса слідом за твоїми мертвими бойовими товаришами!» — прокричав корупціонер. Серце солдата впало в п’яти, коли він обережно визирнув із-за простріляних ящиків і оцінив катастрофічно змінену обстановку.

Збожеволілий від страху й жадібності чиновник стояв навколішки позаду Анни, грубо прикриваючись нею, мов живим, беззахисним щитом. Однією рукою він намертво вчепився у волосся жінки, що плакала, а другою щільно притискав до її шиї лезо величезного мисливського ножа. Маленький Денис лежав на підлозі непритомний, очевидно, діставши сильний удар від когось із жорстоких підлеглих цього безжального монстра.

«Кидай зброю і виходь на світло, Ткаченко, інакше я переріжу їй горло просто в тебе на очах!» — істерично заверещав загнаний у кут лиходій. Максим повільно підвівся на повен зріст, відчуваючи, як по його обличчю струмує гаряча кров зі свіжої, пекучої подряпини на щоці. Він демонстративно підняв пістолет угору, показуючи готовність здатися заради порятунку коханої, але його очі холодним, розважливим поглядом сканували простір.

Спецназ внутрішньої безпеки вже безшумно займав позиції на верхніх ярусах складу, але в снайперів не було чистої лінії для впевненого пострілу. Шевчук нервово смикнув Анну за волосся, і на її блідій, витонченій шиї одразу виступила тонка, лячно яскрава смужка червоної крові. «Давай, солдате, кидай свою пушку на підлогу й штовхни її до мене, живо!» — нестямно заверещав здирник, збожеволілий від власної безкарності.

Максим розтиснув закривавлені пальці, і важкий пістолет із глухим металевим стуком упав на брудну, всипану стріляними гільзами бетонну підлогу ангара. Він зробив повільний крок уперед, абсолютно беззахисний перед озброєними до зубів злочинцями, готуючись пожертвувати собою заради порятунку своєї родини. І саме в цю мить із-за спини злорадно регочучого Ігоря Шевчука пролунав сухий, зловісний клацок зведеного бойового детонатора, який змусив усіх завмерти від крижаного жаху.

Крижаний звук зведеного детонатора змусив Ігоря Шевчука інстинктивно здригнутися й послабити сталеву хватку на шиї заручниці. Із густої тіні за спиною корупціонера безшумно виринув величезний силует ветерана Івана Кравченка, який стискав у здоровій руці бойову гранату Ф-1. Обличчя старого розвідника прикрашала зловісна, сповнена крижаного презирства усмішка, від якої навіть у бувалих бандитів кров миттю застигла в жилах.

«Відпусти дівчину, тилова гнидо, або ми просто зараз разом вирушимо на суд до апостола Петра», — прохрипів Іван моторошним шепотом. Ватажок перевертнів нервово ковтнув, раптом усвідомивши, що ці контужені фронтовики зовсім не бояться смерті й готові забрати його із собою. Цієї крихітної миті рятівного замішання з лишком вистачило Максимові, щоб його відточені роками війни рефлекси спрацювали з бездоганною, смертоносною точністю.

Ветеран неймовірним, котячим стрибком подолав відстань, що їх розділяла, цілком забувши про пронизливий біль у своєму жахливо травмованому плечі. Правою рукою він блискавично перехопив зап’ястя Шевчука із затиснутим ножем, викручуючи його з характерним, гучним хрускотом людської кістки, що ламалася. Корупціонер несамовито заволав від нестерпного, сліпучого болю, мимоволі випускаючи з ослаблих пальців закривавлене лезо й важко падаючи на брудні коліна.

Анна в сльозах кинулася на холодну підлогу, відчайдушно закриваючи своїм крихким тілом маленького Дениса, який і далі лежав непритомний. Тієї ж миті величезний ангар освітили сліпучі спалахи тактичних світлошумових гранат, які спецназ нарешті скинув із верхніх ярусів. Бійці елітного управління внутрішньої безпеки чорними, безжальними шуліками обрушилися на осліплених і цілком дезорієнтованих головорізів, не залишаючи їм жодного шансу...