Сюрприз, який чекав на мене в шлюбну ніч замість романтики
— Так, — коротко відповів Артем.
Халед усміхнувся:
— Цікавий вибір.
— Я завжди обираю сама, — сухо сказала Лейла.
Вечір тривав, але напруження відчувалося шкірою. Один із ділових партнерів підійшов до Артема.
— Скажіть, ви давно знайомі? — спитав він із натягнутою ввічливістю.
— Достатньо, щоб ухвалити рішення, — відповів Артем. Він розумів, що його перевіряють, оцінюють, чекають слабкості.
Пізніше, коли гості почали розходитися, Халед зупинив його біля виходу на терасу.
— Думаєш, це надовго? — тихо спитав він.
— Це законний шлюб, — спокійно відповів Артем.
— Закон — гнучкий інструмент, — усміхнувся Халед. — Особливо в умілих руках.
Артем витримав його погляд.
— Я не звик гнутися.
Халед кивнув, наче запам’ятав цю фразу.
Коли останній гість пішов, дім поринув у тишу. Лейла виглядала втомленою, але в її очах читалося задоволення.
— Вони зляться, — сказав Артем.
— Звісно, — відповіла вона. — Ми зруйнували їхній план.
— Який план?
Вона подивилася на нього уважно.
— Дізнаєшся.
Ці слова прозвучали майже загадково.
Увечері Рамеш провів Артема до їхньої спільної спальні. Кімната була величезна. Висока стеля, важкі портьєри, велике ліжко з балдахіном. У кутку диван, який підготували для Артема. Він стояв посеред кімнати, відчуваючи дивну суміш незручності й абсурду. Шлюб, але без близькості. Угода. Лейла лежала на ліжку, вкрита легким покривалом. Інвалідний візок стояв поруч.
— Ти можеш почуватися вільно, — сказала вона спокійно. — Ми обоє розуміємо правила.
— Розуміємо, — відповів він.
Він ліг на диван, дивлячись у стелю. Тиша була густа. Опівніч давно минула, коли він почув тихий шерех. Спершу подумав: здалося? Потім звук повторився. Він трохи розплющив очі й завмер.
Лейла повільно відкинула покривало. Її рухи були плавні, без тремтіння, без зусилля. Вона опустила ноги на підлогу, встала рівно, впевнено, без найменшої опори. Артем не ворухнувся, але всередині все вибухнуло. Вона підійшла до дверей, спокійно повернула ключ двічі, повернулася і зупинилася перед ним.
— Артеме, — промовила вона. Голос був інший — не слабкий, не тремтячий, а чіткий, владний. — Я знаю, що ти не спиш.
Він повільно сів на дивані, дивлячись на неї. Жінка, яку пів року він возив як паралізовану стару, стояла перед ним прямо, без підтримки. У цю мить він зрозумів одне: мисливцем у цій грі був зовсім не він. І шлюб, на який він погодився заради порятунку дому, був лише першим ходом у партії, про правила якої він тільки починав здогадуватися.
Артем сидів на дивані, не відводячи погляду від Лейли. Вона стояла перед ним без найменшого тремтіння в ногах, спина пряма, плечі розправлені. Жодної крихкості, жодної немочі — тільки спокійна сила людини, яка звикла контролювати ситуацію. Він не відчував паніки, радше холодне, зосереджене здивування.
— Ви… — почав він, але слова застрягли.
Лейла повільно підійшла до візка й акуратно, майже театрально, торкнулася його спинки.
— Гарний реквізит, правда? — промовила вона. Голос був зовсім інший: глибокий, упевнений, без хрипоти.
— Пів року… — видихнув Артем. — Ви весь цей час могли ходити?
— Так.
Тиша стала майже фізично відчутною. Він підвівся на ноги.
— Тоді навіщо?
Вона уважно подивилася на нього.
— Бо слабкість — найкраще маскування.
Артем провів рукою по обличчю, намагаючись осмислити почуте.
— Ви обдурили всіх?
— Не всіх, — м’яко поправила вона, — тих, хто хотів обдурити мене.
Вона пройшлася кімнатою вільною ходою, ніби розминаючись після довгого спектаклю.
— Рік тому я випадково дізналася про плани моїх племінників, — вела далі вона. — Вони готували документи про визнання мене недієздатною. Підкуплені лікарі, підготовлені висновки, юристи. Усе було майже готове.
Артем слухав мовчки.
— Їхня мета проста, — сказала Лейла. — Отримати контроль над активами до моєї смерті. Компанія, фонд, нерухомість — усе.
— І ви вирішили вдавати слабку? — спитав він.
— Саме так. Якщо вони хочуть бачити в мені стару жінку, я стану старою жінкою. Якщо вони чекають помилки, я здаватимуся безпорадною.
Вона зупинилася навпроти нього.
— За цей рік я зібрала докази. Листування, фінансові сліди, записи розмов. Але мені був потрібен союзник.
Він усміхнувся безрадісно:
