Сюрприз, який чекав на мене в шлюбну ніч замість романтики

— Союзник? Ви мене перевіряли?

— Так, — спокійно відповіла вона. — З першого дня.

Артем відчув, як усередині піднімається злість.

— Отже, це все було… випробування?

— Я залишала цінні речі на видноті, — вела далі вона, не підвищуючи голосу. — Випадково переказувала на твою картку зайві гроші. Давала тобі можливість украсти, збрехати, скористатися.

Він згадав той переказ, який повернув, думаючи, що бухгалтерія помилилася.

— І ви стежили?

— Через Рамеша, через систему безпеки, через звіти.

— Ви копирсалися в моєму листуванні?

— Ні, тільки перевіряла фінансові рухи, особистих переписок я не чіпала.

Він стиснув кулаки.

— Ви використали мене.

Вона витримала його погляд.

— Я запропонувала чесну угоду. Ти погодився добровільно.

Ці слова вдарили точно. Він відвернувся, підійшов до вікна.

— А якби я відмовився?

— Я знайшла б іншого, — спокійно сказала вона. — Але не факт, що чесного.

Він різко повернувся:

— Чому саме я?

Вона підійшла ближче.

— Бо ти не боїшся дивитися в очі. Бо ти не жадібний. І тому, що в тебе є причина бути вдячним, але не рабом.

Він мовчав. Усередині кипіла суміш почуттів: образа, повага, роздратування.

— Ви розумієте, як це виглядає збоку? — тихо спитав він. — Я одружився заради грошей. А тепер з’ясовується, що мене обрали як пішака.

— Не пішака, — м’яко сказала вона. — Фігуру. Різниця величезна.

Вона підійшла до візка, знову торкнулася його, ніби повертаючись до ролі.

— Завтра я знову буду слабкою, — вела далі вона. — І ти будеш моїм чоловіком, який захищає безпорадну дружину. Вони почнуть тиснути на тебе, вмовляти, пропонувати гроші.

Артем подивився на неї уважно.

— А якщо я погоджуся?

Вона не здригнулася.

— Тоді ти отримаєш значно більше, ніж обіцяно, але втратиш себе.

Тиша повисла між ними. Він повільно видихнув.

— Ви впевнені, що я не передумаю?

— Ні, — чесно відповіла вона. — Але я ризикнула.

Він підійшов ближче:

— Отже, тепер я в грі.

— Тепер ми в грі, — поправила вона. Вона вперше усміхнулася по-справжньому: не холодно, не стримано, а живо. — Ласкаво просимо в реальність, Артеме.

Він дивився на неї інакше, ніж раніше — не як на стару жінку, не як на роботодавицю, а як на супротивницю, союзницю і стратегічну гравчиню водночас.

— І що далі? — спитав він.

— Далі ми дозволимо їм думати, що вони перемагають, — спокійно відповіла Лейла. — А потім замкнемо пастку.

Вона підійшла до ліжка, лягла й накрилася ковдрою.

— На добраніч, чоловіче мій, — промовила вона вже слабким, хрипким голосом. І тієї ж миті її плечі трохи згорбилися, дихання стало важким, як раніше. Роль було повернуто.

Артем стояв посеред кімнати й розумів: він приїхав до Дубая заради грошей. А опинився в центрі ретельно вибудуваної війни. І тепер виходу назад немає. Бо він уже не просто чоловік за контрактом. Він — частина плану. І якщо він помилиться, удар буде не тільки по Лейлі, а й по його родині.

Ранок після першої шлюбної ночі почався так, ніби нічого не сталося. Артем прокинувся від тихого звуку — знайомого, вже звичного рипіння інвалідного візка. Він розплющив очі й побачив Лейлу в колишньому образі: плечі трохи зсутулені, права рука тремтить, обличчя бліде. Рамеш акуратно поправляв плед на її колінах. Якби він не бачив її вночі, стоячу біля дверей, він би повірив без вагань. Але тепер усе виглядало інакше. Кожен її жест здавався відточеним. Кожна пауза — прорахованою.

— Доброго ранку, Артеме, — промовила вона тихим, слабким голосом.

Він підійшов ближче: