Сюрприз, який записала прихована камера в моїй вітальні

Взявшись до замка, майстер швидко сказав, що слідів відмички не знаходить. Якщо хтось сторонній був у квартирі, то, найімовірніше, користувався ключем. Коли майстер пішов, Альбіна відчула себе спокійно.

Тепер у неї стояв найскладніший і найнадійніший замок. Вона вирішила, що коли буде час, треба встановити ще й сигналізацію. Заспокоївшись, Альбіна стала думати про приємне.

Скоро приїде з відрядження Олег. Він часто ночує в Альбіни. Олег розумний, він обов’язково розбереться, що відбувається.

Хоча чим більше розмірковувала Альбіна про незрозумілий силует, тим більше схилялася до думки, що це дрібниці, привиділося — і не більше. А звуки, які чула сусідська няня, могли долинати з будь-якої іншої квартири. Будинок у них хоч і елітний, але чутність у деяких місцях дуже добра.

Альбіна лежала в ліжку й крізь навалений дрімотою сон думала, що все в неї прекрасно. Вона йшла до цього все життя, усі свої тридцять сім років. І ось настав час, коли вона може багато чим пишатися.

І, власне, студією дизайну, у якій вона обіймала посаду артдиректорки, і новенькою червоною іномаркою, і двома прекрасними квартирами в елітних комплексах столиці. І це не враховуючи солідного банківського рахунку. А ще двокімнатної квартири, яку вона подарувала молодшій сестрі Світлані, купивши нерухомість одразу на її ім’я.

Згадавши про Світлану, Альбіна скривилася. Соромно було зізнатися навіть самій собі, але молодша сестра дуже ускладнювала життя Альбіни. Вона важким тягарем висіла на ній, і не було жодної можливості звільнитися від цього тягаря.

Думати про неї зовсім не хотілося. І тоді перед очима жінки постав образ Олега. Ще кілька років тому Альбіна була певна, що заміж ніколи не вийде.

Чоловіки поглядали на неї з осторогою. Надто вже суворою й холодною вона була на людях. І тільки Олег міг розгледіти під маскою холоду й відчуженості невпевнену у своїх жіночих чарах жінку.

Альбіна була безмежно вдячна йому за це й закохалася в нього, як дівчисько. І ось, нарешті, в особистому житті начебто намітилися зміни. Альбіна відчувала, що ось-ось Олег зробить їй пропозицію.

Вони зустрічалися вже два роки, і стосунки між ними були теплими й гранично щирими. Вона всією душею прагнула наблизити день весілля, адже їй ішов уже тридцять восьмий рік. А так хотілося встигнути народити хоча б одну дитинку.

З цією думкою вона й заснула. А рано-вранці наступного дня зателефонував коханий. Наче відчував, що вона скучила.

Олег сказав, що ніяк не може закінчити зі справами своєї маленької фірми. Купив нові потужні комп’ютери для своїх ігрових салонів, але виникли проблеми з їхнім транспортуванням. Сказав, що затримається ще на тиждень.

А коли прощався, якимось загадковим тоном додав, що має до Альбіни серйозну розмову. Щойно приїде, вони поговорять. Жінка тріумфувала.

Вона відразу здогадалася, про що саме хоче сказати їй Олег. Про те, що їм пора одружитися. Вона давно цього чекала й була готова до серйозної розмови.

Вони були гарною парою. Щоправда, Олег любив повторювати, що Альбіна надто хороша для нього. Він-бо просто власник двох комп’ютерних салонів, які приносять стабільний прибуток.

Але на ці гроші особливо не розженешся. Вистачає тільки на життя. Навіть нові комп’ютери, які він придбав у відрядженні й збирався встановити у своїх салонах замість стареньких, він купив на гроші, які йому дала в борг Альбіна.

Жінка заспокоювала Олега, кажучи, що зароблених нею грошей вистачить на все. Та й узагалі гроші — не найголовніше, що робить людей щасливими. Увесь цей день минув на піднесенні…