Сюрприз, який записала прихована камера в моїй вітальні

Учора Альбіна купила для балкона нову високу драцену. Тепер, підходячи до свого будинку, їй захотілося глянути, як ця красива пишна рослина виглядає з вулиці. Вона підвела голову, шукаючи очима свій балкон, і раптом помітила силует людини у вікні поруч із балконом.

То було вікно її квартири. Вона спробувала розгледіти, чий це силует, але людина швидко відсахнулася від вікна. Альбіна чудово знала, що вдома в неї зараз нікого немає.

Ключі від квартири були тільки в неї та в її старенької мами. А мама жила за п’ятсот кілометрів звідси й не збиралася приїжджати. Та й силует у вікні зовсім не був схожий на мамин.

Аля вирішила трохи постояти біля сусіднього під’їзду й подивитися, чи не з’явиться на вулиці людина, чий силует вона щойно бачила. Минуло хвилин десять, і незнайомець вийшов із під’їзду. Це був невисокий щуплявий чоловік років тридцяти п’яти.

Його обличчя наполовину ховав натягнутий до носа комір светра. Він ішов дуже легкою, якоюсь ковзкою ходою. Альбіні подумалося, що це спортсмен або артист.

Намагаючись бути непомітною, вона йшла за ним, скорочуючи відстань. Але несподівано чоловік скочив на самокат і покотив геть. Розгублена Альбіна була певна, що він її помітив.

Вона повернулася до свого під’їзду, швидко піднялася ліфтом і зайшла до квартири. Удома нікого не було. Вона обійшла всі кімнати.

Шкатулка з прикрасами, цінні речі — усе було на місці. Сейф із солідною сумою та важливими службовими документами теж був у порядку. Альбіна подумала, що дуже втомилася, тому й ввижається бозна-що.

Вирішила, що завтра не піде на роботу. Вона могла собі це дозволити, адже була власницею й керівницею власної дизайн-студії. Жінка не поспішаючи прийняла душ і пішла на кухню, щоб розігріти вечерю.

Переступила поріг кухні й завмерла. Неприємний холодок пробіг спиною. Просто посеред кухонного столу стояла кавова чашка.

Жінка точно пам’ятала, що сьогодні вранці вона кави не пила і чашки не діставала. Їй треба було з’явитися в офісі о сьомій ранку, тож вона відразу вирішила, що вип’є кави на роботі. На кухню вранці навіть не заходила.

Вона ретельно оглянула холодильник, кухонні столи й шафки. Нічого, що підтверджувало б присутність чужої людини в її домі, ніде не виявилося. Неприємне відчуття не полишало її.

Вона ще раз обійшла свою велику квартиру, зазирнула в усі шафи й кутки. Не знайшла нічого підозрілого й вирішила, що час у відпустку. Не відпочивала вже довгих три роки.

Її фірма зараз переживала справжній бум замовлень. Розширювати свій бізнес Альбіна не хотіла. Навантаження на двадцятьох людей, які в неї працювали, було надто серйозним, щоб залишити їх без підтримки.

От і працювала без відпочинку. Сьогодні ввечері вона нікого не чекала, тому здивувалася, коли у двері подзвонили. На порозі стояла Марія Іванівна, літня жінка, яка працювала нянею в родині, що жила в сусідній квартирі.

«Альбіночко, ви мене пробачте, будь ласка», — винувато промовила пенсіонерка. «Але в мене до вас прохання. Чи не могли б ви з першої до третьої дня не стукати в стіну?

У нас же тут дитяча. Я саме в цей час малюків спати вкладаю. Сьогодні вони обоє погано спали через стукіт».

«Маріє Іванівно, ви щось плутаєте», — усміхнулася Альбіна. «Я щойно повернулася з роботи. Ви ж знаєте, я живу сама. Вдень у мене нікого не буває».

Пенсіонерка розгублено всміхнулася й ніяково сказала: «Треба ж! А я відразу вирішила, що це у вашій квартирі стукають. Так гучно було.

Навіть не намагалася прислухатися, звідки звук іде». «Тоді, мабуть, стукали над нами або під нами. Піду до них зайду», — жінка вибачилася й пішла.

І лише зачинивши за нею двері, Альбіна згадала про силует, який бачила у вікні. Про чоловіка, що помчав на самокаті. Пригадалася й чашка, яка невідомо звідки взялася на столі.

«То що ж виходить? У її квартирі справді хтось був?» Та ще й навіщось стукав у стіну. Тепер Альбіні стало по-справжньому страшно.

Сьогодні вона збиралася відпочивати, але тепер їй було не до відпочинку. Вона швидко перевдяглася й поїхала до магазину по новий замок. Там же замовила майстра, щоб просто сьогодні терміново встановили новий замок.

Поки поверталася додому разом із майстром у своїй машині, запитала в нього, чи може він візуально визначити, чи зламували її замок, чи ні. Коротко пояснила, що має підозру, ніби хтось побував у її квартирі. Майстер здивувався й сказав, що якщо замок відкривали відмичкою, то він напевно це побачить.

Від відмички зазвичай залишаються подряпини на металі. Ну а якщо рідним ключем або дублікатом, то треба робити експертизу. На око таке визначити вдається дуже рідко…