«Таня вийшла зі школи й ЗНИКЛА». Він увесь час був поруч

— Ні, вона сама обірвала зі мною всі контакти, щойно на Ігоря впали перші підозри. У них удома пройшов обшук, співмешканця забрали на допит, і вона миттєво припинила наше спілкування.

— Хіба така поведінка близької подруги не наводила вас на певні думки?

— Я вирішила відпустити ситуацію й довіритися закону, щоб мені надали неспростовні докази. Це дуже тонка межа, адже йдеться про людські долі в маленькому містечку.

Я не хотіла голослівно паплюжити людей без суду й слідства. Тому я взяла довгу паузу й мовчала доти, доки мені не показали реальні докази. За сім років роботи слідчий Карпов зміг виявити не лише випадок із падчеркою.

Виявилося, що Ігор домагався ще однієї дівчинки, яка була донькою друзів їхньої родини. Дитина залишилася живою, але сам факт злочинних дій був установлений офіційно. Однак для суду ці епізоди не були прямим доказом убивства Тані.

Сам Скороходов на допитах нахабно дивився в очі й вимагав довести його провину. Він не зізнавався у скоєному, а просто кидав слідчим виклик. А прямих доказів у справі про вбивство справді не було: тіло ретельно вимите, нігті коротко обрізані.

Пізніше слідчий Карпов звільнився з органів з особистих причин. Матеріали передали іншому фахівцеві — Наталії Анатоліївні Желудковій, яка невдовзі просто закрила цю резонансну справу. Мені надійшло офіційне повідомлення, що провадження призупинено через брак доказів.

Там ішлося, що розслідування відновлять лише в разі появи нових вагомих обставин або доказів. Виходило, що всі матеріали просто поклали на полицю й поховали. Мене це буквально підірвало зсередини, і я почала активно діяти.

Я почала наполегливо телефонувати до приймальні центрального слідчого управління, щоб записатися на особистий прийом до керівника відомства Олександра Івановича.

— Секунду, Ніно, хочу уточнити один момент. Ми знаємо багато історій, де батьки роками не можуть домогтися правди від найвищого керівництва. Як вам вдалося достукатися до самого верху?

— Я зібрала всю свою волю й нерви в кулак, почавши холоднокровно й планомірно штурмувати кабінети відомства. Тричі мені відмовляли в прийомі через величезну кількість охочих з усієї країни. Коли мені відмовили втретє, я не витримала й висловила все, що думаю.

Я питала, чому прості люди після вбивства дитини не можуть потрапити на прийом і домогтися справедливості. Я кричала, що до наших дітей ставляться як до витратного матеріалу, поки справжні злочинці гуляють на волі. Мене уважно вислухали, не перебиваючи, і знову пояснили ситуацію великою завантаженістю керівництва.

Але зрештою мене записали вчетверте, і я все-таки потрапила на цей найважливіший прийом. Ми з братом зайшли до кабінету, де за величезним круглим столом сидів керівник Олександр Іванович і вісім його заступників. Я була дуже здивована, побачивши там начальника нашого обласного слідчого управління і ту саму жінку-слідчу, яка закрила справу….