Вони були певні, що зможуть виставити мені рахунок за три місяці життя в моїй же квартирі, але моя відповідь виявилася зовсім не тією, на яку чекали

— Давайте уточнимо, — мовила Оксана, відсуваючи аркуш одним пальцем, наче неприємне сміття. — Ви пропонуєте мені щомісяця віддавати вам тридцять тисяч лише за те, що ваш дорослий син займає мій диван і дивиться шоу талантів? А ви тричі на тиждень телефонуєте йому й пояснюєте, як правильно дихати, щоб до нього нарешті прийшло багатство?

— Ти навмисне принижуєш те, чого не розумієш! — Людмила Василівна випросталася й обурено випнула груди. — Це налаштування на процвітання. Без Тараса ця квартира була б холодним, порожнім приміщенням. Жінка без чоловічої опори швидко втрачає сили. Ти користуєшся нашим сімейним ресурсом і нічого не віддаєш навзаєм.

Оксана взяла аркуш обома руками. Не підвищуючи голосу й не відводячи погляду, вона розірвала його навпіл, склала частини разом, порвала ще раз і кинула клапті в сміттєве відро.

— Учора ваша «чоловіча опора» забула купити туалетний папір, а потім з’їла котлету, яку я залишила собі на вечерю, — виразно сказала Оксана. — Якщо вам так подобається зміцнювати його внутрішній стан, робіть це у себе вдома. Вихід ви знаєте.

Обличчя свекрухи налилося фарбою. Вона схопила сумку зі штучної шкіри, що старанно наслідувала дорогу модель, різко розвернулася й пішла до передпокою. Уже біля дверей Людмила Василівна зупинилася.

— Жадібність завжди перекриває шлях до грошей. Ти ще про це пошкодуєш. І Тарас обов’язково дізнається, як ти повелася з його матір’ю…