Вони думали, що я зламаюся. Несподівана знахідка, яка перекреслила плани колишнього чоловіка

Серце хочете посадити? Беріть рецепт — і марш до аптеки.

В аптеці вона купила все, що треба. На ранок жар спав, Діма забувся сном, а Варвара сиділа на кухні, тупо дивлячись у порожній холодильник, де сиротливо лежала половинка цибулини. Згадала про сережки. Бабусине золото з крихітними камінчиками, яке мати берегла як зіницю ока і так жодного разу й не вдягла. Варвара підійшла до скрині, відкинула важку кришку й узялася ритися в речах.

Сережки знайшлися швидко, у ситцевому вузлику, але поруч, під стосом рушників, лежав шкіряний блокнот, потертий, із загнутими кутами. Вона відкрила його, і акуратний мамин почерк із цими смішними завитками на «Д» ударив по нервах сильніше за будь-які приниження. Рецепти. Медові пряники, козинаки з насінням і медом, яблучна пастила. На полях помітки: «Цукор не вари, томи», «М’яту кидай наприкінці, як знімеш із вогню», «Чебрецю — дрібку, не переборщи, бо гірчитиме».

Варвара сиділа на підлозі біля скрині, і перед очима оживала їхня стара кухня в селищі, що пахла медом і теплом. Сережки вона загорнула назад. Не змогла. На останні копійки купила на ринку мед, борошно й насіння. Усю ніч, звіряючись із блокнотом, чаклувала біля плити. Вранці виставила нехитрий товар на розкладному столику в кутку ринку, між квітами й шкарпетками.

Першу годину стояла стовпом, ховаючи руки, аж поки місцева торговка з візком не пригальмувала поруч.

— Дитино, ти що, на поминках, чи як? Торгувати прийшла — то кричи. Ринку звук потрібен. Голос вмикай.

— Я… ну, солодощі ось, домашні…

— Голосніше! У мене одне вухо не чує, а друге не хоче.

Варвара набрала в легені повітря й крикнула так дзвінко, що сама здригнулася. Торговка, яка вже відкотилася досить далеко, обернулася й схвально показала великий палець:

— О! Інша справа! Одразу б так.

Невдовзі кричати потреби не стало, вона просто давала скуштувати. Чоловік у робі взяв шматочок козинака, пожував і завмер.

— Слухай, це що, мед справжній? По маминому рецепту все? Давай три коробки. Дружині, тещі, ну й мені трохи. Тещі он ту, меншу, обійдеться.

До обіду столик спорожнів. Варвара закрутилася. Вранці — ринок, удень — офісні центри, увечері — автобаза. Вставала о четвертій, лягала за північ, а в перервах — школа, уроки, каша. Діма, якому пішов сьомий рік, увечері мовчки підходив і своїми маленькими долоньками розминав їй затерплі плечі.

— Мамо, болить? Давай потру.

— Давай, рідний, — шепотіла вона, заплющуючи очі.

— Я виросту, машину тобі куплю, щоб ноги не топтала. Домовились?