Я думала, що обвела 70-річного чоловіка навколо пальця. Сюрприз, який чекав на мене
— Серверна за тонованим склом у кабінеті на першому поверсі. Копіювати нічого не потрібно. Вилучайте фізичні носії. Диски, флешки, роутери.
Технік мовчки пройшов повз Аліну. За секунду з глибини будинку долинув звук битого скла — двері в серверну не стали відчиняти ключем, їх просто вибили важким черевиком.
— Речі, Савельєва, — сказав Ткаченко. — Збирайте особисті речі. На збори п’ятнадцять хвилин.
Обшук перетворився на методичний процес знищення порядку. Оперативники витрушували вміст шухляд письмового столу просто на паркет. Папери летіли на підлогу білим снігом. Специфічний, різкий звук розмотуваного скотчу — вжжик, вжжик — лунав із кабінету. Технік пакував жорсткі диски в картонні коробки.
Аліна пройшла до гостьової спальні. Один з оперативників пішов за нею, ставши в дверному отворі. Вона дістала з шафи невелику дорожню сумку. Поклала дві зміни білизни, джинси, запасний светр. З приліжкової тумбочки забрала пластикову банку з вітамінами. Взяла зарядний пристрій.
Ткаченко зайшов до спальні, відсунувши оперативника плечем.
— Сумку на ліжко. Відкрити.
Аліна розстебнула блискавку. Слідчий грубо переворошив одяг руками. Його погляд упав на синю папку, що лежала на краю ліжка. Він потягнувся до неї. Пальці з жовтизною від нікотину, що в’їлася в шкіру, вхопили картон.
— Це що? — він потягнув розтягнуту гумку.
— Медичні виписки мого батька. Копії старих арбітражних судів, — голос Аліни не здригнувся. Коліна лишалися прямими. Руки опущені вздовж тіла.
Ткаченко розкрив папку. Перегорнув кілька сторінок. Погляд ковзнув по вицвілих чеках з аптек, по рішеннях судів трирічної давнини з синіми печатками. Він не став промацувати задню обкладинку. Гумка клацнула. Слідчий кинув папку поверх светра в сумку.
— Ноутбук і телефон на стіл, — скомандував він.
Аліна дістала з кишені джинсів телефон, поклала його екраном донизу на скло туалетного столика. Поруч опустила робочий ультрабук.
У коридорі почулися важкі кроки кількох людей. Звук долинав із другого поверху. Скрип коліщаток по паркету. Важке, збите дихання людей, що несли вантаж.
Аліна різко повернулася до дверей. Оперативник перегородив їй шлях, виставивши руку в щільній тактичній рукавичці.
— Стояти.
— Там обладнання життєзабезпечення, — Аліна дивилася просто в обличчя оперативникові. — Концентратор кисню не можна відключати від мережі довше ніж на десять хвилин. Інфузомат працює строго за таймером.
Кузьмін у кашеміровому пальті з’явився у дверях спальні. На його губах грала тонка, ледь помітна тінь усмішки.
— Медичне транспортування здійснюється силами приватної клініки «Медикал Груп» за розпорядженням законного опікуна Інни Вікторівни, — вимовив він гладко, виділяючи кожне слово. — Домашній догляд визнано некомпетентним.
Аліна обійшла оперативника, з силою відштовхнувши його руку плечем. Той сіпнувся, але Ткаченко коротко хитнув головою, зупиняючи його.
Сходинки на другий поверх здавалися безкінечними. На майданчику метушилися двоє чоловіків у синій медичній формі. Вони скочували пандусом порожню стійку для крапельниць. Масивні двостулкові двері в кінці коридору були розчинені навстіж.
Аліна підійшла до порога…
