Вдова щодня приносила на могилу чоловіка свіжі квіти, але вони безслідно зникали

Люмінесцентна лампа під стелею кабінету видавала рівний, набридливий звук. Звук вгвинчувався у скроні, зливаючись із розміреним постукуванням пальців директора кладовища по стільниці. На облупленому краї столу лежала стоска заяв. Краї паперу пожовкли. У кабінеті пахло застояним пилом, дешевим тютюном і вистиглою розчинною кавою.

Марія сиділа на стільці з хиткою ніжкою. Її права рука була в кишені довгої темної куртки. Великий палець методично погладжував холодний металевий корпус чоловічого годинника. Скло на циферблаті перетинала глибока тріщина. Стрілки завмерли на позначці 14:15.

— Громадянко Мельник, — директор Звягінцев нарешті перестав стукати пальцями й посунув на перенісся окуляри в тонкій металевій оправі. Він дивився не на неї, а кудись у район її коміра. — Ви зрозумійте специфіку. Територія — сорок гектарів. Огорожа із сітки-рабиці на східній ділянці прогнила ще в нульових. Штат охорони — троє пенсіонерів. Я фізично не можу приставити конвой до кожної могили.

Марія мовчала. Вона дивилася на чорнильну пляму на манжеті Звягінцева.

— Квіти — це витратний матеріал, — провадив директор, посунувши стос паперів на міліметр ліворуч. — Вітер, бродячі собаки, підлітки. Писати заяву в поліцію про крадіжку п’яти гвоздик? Черговий навіть реєструвати це не стане. Немає складу злочину. Збиток незначний.

Палець Марії натиснув на тріщину на склі годинника. Краї тріщини вп’ялися в шкіру.

— Я приношу їх щодня майже два тижні, — голос Марії прозвучав рівно, без інтонацій. — Щоранку. До вечора ваза порожня. Вода залишається. Квітів немає. Собаки не виймають стебла з води, не лишаючи слідів на землі.

Звягінцев важко зітхнув. Він висунув верхню шухляду столу, дістав пачку сигарет, подивився на неї й кинув назад. Шухляда зачинилася з глухим стуком.

— Поставте пластикові, — сказав він, відводячи погляд до вікна, за яким виднілися сірі ряди гранітних плит. — Не крадуть.

Марія встала. Стілець рипнув по витертому лінолеуму. Вона не стала прощатися. Вийшла в коридор, де пахло хлоркою, штовхнула важкі вхідні двері з тугою пружиною й опинилася надворі. В обличчя вдарив сирий листопадовий вітер.

Годинник у кишені здавався крижаним. 14:15. Час, коли на штампувальному цеху заводу зірвало кріплення преса. Вікторові тоді лишалося допрацювати зміну всього дві години. Керівництво заводу за тиждень прислало до неї в тісну кухню юриста в дорогому костюмі. Юрист поклав на стіл теку, що пахла друкарською фарбою, і ручку. Він говорив про самовільний вхід у небезпечну зону, про порушення порядку налагодження обладнання. Про те, що завод готовий компенсувати витрати на поховання, якщо не буде судового позову. Марія тоді мовчки підписала папери. Чорнило лягало на аркуш нерівно. У сусідній кімнаті цокав настінний годинник.

Відтоді минуло пів року. Земля на ділянці номер 42 осіла. Дерев’яний хрест потемнів від осінніх дощів.

Щоранку перед зміною на швейній фабриці Марія заходила до квіткового кіоску біля автобусної зупинки. Усередині пахло вогкістю й зрізаними стеблами. Продавчиня Галина, жінка з грубими руками й землею, що в’їлася в пальці, мовчки діставала з чорного пластикового вазона п’ять темно-червоних гвоздик. Вода капала на кахляну підлогу. Галина загортала стебла в шматок прозорої плівки, скріплювала степлером. Клац. Марія клала на блюдце дріб’язок і кілька зім’ятих купюр.

Це була математика, що не терпіла збоїв. Зарплата швачки в цеху з пошиття спецодягу складалася з окладу й виробітку. Оплата комунальних квитанцій, пачка макаронів, десяток яєць, чай. Сума, що лишалася, ділилася на тридцять днів. П’ять гвоздик коштували рівно стільки, щоб Марія могла дозволити собі лише порожній суп на вечерю. Але ці квіти були єдиним матеріальним доказом того, що Віктор був. Що він не просто рядок в акті про нещасний випадок на виробництві.

Тринадцять днів тому Марія прийшла на кладовище ввечері, після зміни, щоб поправити лампадку. Ваза, вкопана біля підніжжя хреста, була порожня. На поверхні води плавав тільки дрібний мотлох. Марія оглянула землю довкола. Жодних зламаних стебел. Жодних пелюсток. Акуратна, чиста робота.

Вона купила квіти знову. Наступного дня історія повторилася…