Як спроба зберегти престиж закладу обернулася для бізнесмена найбільшим соромом у його житті
У бічному відсіку був прозорий пластиковий кишеньок для документів. З-під мутної, затертої плівки на Віктора просто дивилося знайоме жіноче обличчя. Це було водійське посвідчення його рідної доньки, двадцятирічної Аліси Ткач.
Краї пластикового документа вкривала засохла, потемніла від часу бура кірка. Віктор безпомилково впізнав запечену кров своєї власної доньки. Повітря в ресторані миттєво стало густим, не даючи зробити рятівний вдих.
Пальці бізнесмена судомно стиснулися, ледь не зламавши старий гаманець навпіл. Джаз, стукіт приборів і шепіт гостей разом злилися в гнітючий білий шум. Перед очима Віктора яскравим спалахом постала страшна картина тижневої давнини.
Тоді Аліса потрапила в жахливу аварію на слизькій нічній трасі. Покручений метал автомобіля намертво вкарбувався в бетонну огорожу дороги. Сині мигалки реанімації освітлювали залитий кров’ю асфальт і уламки скла.
Утомлений хірург тоді вийшов до Віктора в холодний лікарняний коридор. Він повільно стягнув закривавлені рукавички й подивився батькові просто в очі. Його слова й досі звучали в голові ресторатора моторошним відлунням.
«Ваша донька жива виключно завдяки тому випадковому хлопцеві», — сказав тоді лікар. «Якийсь військовий проїжджав повз і професійно наклав джгут на розірвану артерію. Якби не він, Аліса просто стекла б кров’ю до нашого приїзду».
Хірург додав, що невідомий герой дістав посвідчення дівчини, щоб продиктувати дані диспетчеру. Почувши виття сирен, що наближалися, контужений солдат, вочевидь, пережив панічну атаку. Він рефлекторно зник із місця ДТП, машинально засунувши закривавлений документ до своєї кишені.
Саме цей рятівник із посттравматичним синдромом щойно стояв перед барною стійкою. Той самий змучений військовий просив у багатого бізнесмена простого прихистку від дощу. А Віктор холоднокровно виштовхав його назад у холодну нічну вулицю.
Ресторатор ніби отямився від паралізуючого заціпеніння й зірвався з місця. Він грубо відштовхнув зі шляху свого приголомшеного адміністратора у фірмовому жилеті. Скляні двері з гуркотом розчахнулися, вдарившись об металевий обмежувач.
Крижана злива миттю облила розпалене панікою обличчя Віктора. Холод прошив тонку тканину дорогої сорочки наскрізь, викликаючи тремтіння. Вулиця перед рестораном виявилася абсолютно порожньою, темною й моторошно безмовною.
Ліхтарі розгойдувалися на вітрі, вихоплюючи з мороку лише косі струмені дощу. Віктор у відчаї побіг уздовж фасаду будівлі, втопаючи дорогими туфлями в калюжах. Вода заливала очі, заважаючи розгледіти хоч щось на мокрому тротуарі…
