Як спроба зберегти престиж закладу обернулася для бізнесмена найбільшим соромом у його житті

— Гей! — відчайдушно закричав бізнесмен, але вітер легко заглушив його зірваний голос. — Зачекайте, поверніться!

Він добіг до перехрестя, зі свистом втягуючи ротом вологе, колюче повітря. Куди міг піти хворий і контужений чоловік у таку погоду? Пішки, під крижаною зливою, він фізично не міг відійти далеко від ресторану.

Віктор згадав про стару автобусну зупинку за сто метрів від закладу. Він різко звернув за ріг, ледь не послизнувшись на розмоклому осінньому листі. Під іржавим металевим навісом самотньо темнів згорблений людський силует.

Солдат нерухомо сидів на мокрій дерев’яній лавці, низько опустивши голову на груди. Його важкий тактичний рюкзак валявся просто в брудній калюжі біля черевиків. Віктор зупинився за кілька кроків, намагаючись уняти тремтіння в підкошених колінах.

Він повільно ступив під протікаючий навіс зупинки. Солдат насилу підвів голову на звук кроків, що наближалися. У світлі розбитого вуличного ліхтаря його обличчя здавалося моторошно попелястим і загостреним.

Губи військового набули виразного синюватого відтінку від сильного переохолодження. Пальці рук, безвольно покладені на коліна, дрібно й неконтрольовано тремтіли. Віктор ковтнув гіркий клубок у горлі, відчуваючи себе найнікчемнішою людиною на землі.

— Ви… ви впустили це в мене, — хрипко вичавив із себе ресторатор. Він простягнув шкіряний гаманець уперед своєю тремтячою рукою.

Солдат довго дивився на річ, намагаючись сфокусувати затуманений зір. Потім він машинально поплескав себе по кишенях промоклої наскрізь куртки. Повільно, чіпляючись за спинку лавки побілілими пальцями, він підвівся на ноги.

— Дякую, — гранично глухо сказав боєць, забираючи гаманець. Його рука випадково торкнулася пальців Віктора. Шкіра солдата була такою крижаною, ніби в ньому вже не лишилося живого тепла.

У цю мить на перехресті скрипнули стерті гальмівні колодки. До зупинки повільно підкотила стара машина таксі з жовтими шашечками на даху. Яскраві фари автомобіля вдарили по очах, вихопивши дві постаті з нічної темряви.

Солдат важко нахилився, щоб підняти свій вимазаний брудом рюкзак. Віктор у паніці схопив його обома руками за мокрий рукав куртки. Він розумів, що не може просто так відпустити цю людину в ніч.

— Стійте, благаю вас, — голос бізнесмена зірвався на істеричний шепіт. — Поверніться зі мною в тепло, будь ласка.

Солдат випростався й спробував нерозуміюче насупитися. Раптом його обличчя перекосилося від нестерпного, пронизливого болю. Він різко хитнувся, його очі закотилися, оголивши білки…