Як я елегантно позбувся утримання токсичних родичів за власний кошт

— Це мій дім! — він ударив долонею по столу, прибори дзенькнули. — Мої правила!

Я подивився на нього спокійно, зі втомленим жалем.

— Ваш дім. Ваші правила. Мої документи. На ваше ім’я претензія. На моє ім’я кредит, якого я не брав. У поліції заява. Це не скандал. Це математика.

— Щеня, ти підняв руку на батька!

— Я не піднімав руку. Я відкрив папку.

Тітка Зіна дивилася на довідку й не розуміла, куди подіти очі. Дядько Льоша собі під ніс сказав: «Йолки». Яна встала, підійшла до мене й мовчки простягнула руку. Я віддав їй папку. Вона перегорнула, поклала назад.

— Я запам’ятаю, — сказала вона, не дивлячись на чоловіка.

Мати картинно заплакала, хапаючись за серце. Батько стояв, важко дихаючи. Я закрив коробку кришкою й простягнув матері.

— Візьміть і завтра не печіть.

Я взяв Яра на руки. У передпокої тітка Зіна наздогнала нас.

— Артурчику, ти не серчай на матір, вона ж мати!

— Тітко Зіно, ви в чаті лайк поставили під «зрікся через бабу»?

Вона запнулася.

— Так мама ж писала…

— От і подумайте. Наступного разу, перш ніж пальцем тикати.

У ліфті Яр спитав:

— Тату, печиво ми не їли?

— Не їли. Завтра мама спече своє.

У понеділок уранці я зайшов в особистий кабінет банку й не впізнав свій рахунок. Нуль. На робочій картці теж нуль. На резервній — нуль. За суботній вечір і недільний ранок — три перекази на рахунок, підконтрольний батькові. Через додаткову картку, видану на його ім’я ще в інститутські роки — я забув її закрити. За ніч він зняв ліміт трьома операціями через свого знайомого у відділенні.

У понеділок уранці, стоячи в коридорі банку, я знав одне: експертизу зроблено, папку зібрано, а моя сім’я залишилася без грошей до кінця місяця. Я подзвонив юристові.

— Погано, — сказав він. — За цивільною справою витягнемо, але довго. За цей час він іще щось устигне. Машину, наприклад, на брата перепише.

— Уже.

Машину батько встиг переоформити ще в п’ятницю. Я не знав. Костя надіслав скрин техпаспорта щойно. У заставі за батьковим кредитом. Юрист мовчав. Потім:

— Тримаєшся?

— Тримаюся.

Я прийшов додому. Яр приніс із дитячої аркуш. Два будинки фломастером. В одному три фігурки: тато, мама, хлопчик. В іншому дві: бабуся й дідусь. Між будинками суцільний зелений паркан.

— Це наш дім, а це їхній дім. Вони в гості не ходять, бо паркан.

Я присів навпочіпки.

— А чому паркан, Яре?