70-річний пенсіонер пустив на нічліг незнайомку. Ранковий вчинок постоялиці приємно здивував місцевих жителів
Валентина прокинулася затемна, коли за вікнами ще трималася густа передсвітанкова синь. За довгі роки вона так звикла вставати раніше за всіх, що навіть тепер, коли в домі було кому дати лад усьому, сон не затримував її в ліжку. У сільському житті зранку завжди знайдеться робота: то худобу нагодувати, то на подвір’ї прибрати, то грядки впорядкувати, поки сонце не піднялося високо й не почало припікати.
Але цього разу вона не поспішала братися до важкої роботи. У домі жили дві невістки, обидві моторні, працьовиті, і давно вже самі брали на себе більшу частину клопотів. Сини Валентини теж без діла не сиділи, тож господарство велося рівно, без метушні й без її постійного нагляду.
І все ж звичка є звичка. Поки рідні спали, Валентина любила замісити тісто, поставити до печі хліб або спекти до сніданку м’які булочки. Їй подобалося зустрічати сім’ю накритим столом, ароматом свіжої випічки й тим особливим ранковим спокоєм, який буває лише до перших голосів на подвір’ї.
Того дня вона впоралася особливо швидко. Накрила на стіл, перевірила, чи все готове до сніданку, накинула стару кофту, взяла кошик і тихо вийшла з дому. Напередодні сусідка принесла з лісу повний кошик міцних грибів, та ще й різного лісового дріб’язку назбирала. Валентина, побачивши такий улов, одразу вирішила: на світанку піде й вона.
Село ще спало. Над дахами висів легкий туман, вікна хат темніли, десь сонно кашляв собака. Валентина йшла до дальніх хатин, за якими одразу починався ліс, і вже уявляла, як зазиратиме під берези, розсуватиме траву палицею й радітиме кожному знайденому грибу.
— Це куди тебе зранку понесло? — раптом пролунав голос майже над самим вухом.
Валентина ойкнула й різко обернулася.
Перед нею стояв сусід Єгор, похмурий літній чоловік, що жив сам на краю села. Люди вважали його диваком: не те щоб злим, але вже надто замкненим, мовчазним і не схильним до зайвих розмов.
— Щоб тебе, Єгоре! — сплеснула руками Валентина. — Налякав до смерті! Тобі що, вдома не сидиться?
Єгор криво всміхнувся…
