70-річний пенсіонер пустив на нічліг незнайомку. Ранковий вчинок постоялиці приємно здивував місцевих жителів

— Та от вирішив подивитися, куди це моя сусідка в таку рань бігає. Чоловіка твого давно нема, а ти ще жінка видна.

— Зовсім з глузду з’їхав, старий? — розсміялася Валентина й відмахнулася від нього. — Я всього на рік від тебе молодша. Відбігали ми з тобою своє. Мені тепер хвостом крутити ніде. А от по гриби сходити — саме час.

— А-а, — протягнув Єгор. — Значить, бачила вчора, що Зінаїда з лісу принесла. Багатий у неї улов був. Я й сам подумав було сходити, та що мені з тими грибами робити? У тебе сім’я велика, а я один.

— Сам винен, — сказала Валентина вже м’якше. — Після Аглаї чого не одружився? Тобі й сорока не було, коли вдівцем лишився. Пам’ятаю я, як на тебе жінки задивлялися.

Вона говорила без лихого наміру, але обличчя Єгора відразу потемніло. Погляд став важким, ніби вона зачепила місце, якого ніхто не мав права торкатися.

— Ти ж по гриби поспішала, Валентино, — сухо сказав він. — От і йди, поки інші все не позбирали. Набіжать із сусідніх селищ, тоді повернешся з порожнім кошиком.

— Знову спалахнув на рівному місці, — пробурмотіла вона. — Не хочеш говорити — не говори. Я тебе за язик не тягнула. Сам зупинив, сам і розсердився.

Вона підняла кошик, який устигла поставити на землю, і зашкутильгала далі, навіть не озирнувшись. Єгор провів її поглядом і тихо похитав головою.

Цікава вона була до неможливості. Усе їй хотілося знати, усе зрозуміти, про все розпитати. А хіба міг він розповідати кожному, хто стрінеться на дорозі, про те, як любив свою Аглаю? Про те, яким щасливим був поруч із нею і як порожньо стало після її смерті?

Не вистачало їм у тому житті лише одного — дітей. Тепер люди кажуть, що медицина вміє багато, що є способи допомогти родині, яка довго чекає на дитину. Але в молодості Єгора про таке в їхніх краях майже не чули. Лишалося сподіватися, молитися по-своєму й чекати дива.

Аглая вірила до останнього. І одного разу диво справді прийшло…