Чоловік хотів закрити мокру тріщину в погребі, але за бетоном виявив джерело води, якого там не мало бути.

Уночі Андрій прокинувся від стуку, схожого на удари гілки по шибці. Звук ішов із погреба. Перша закладка не пропускала воду, зате на стику внутрішньої перегородки з бічною стіною з’явився новий струмінь. Він бив під таким напором, що діставав до середини підлоги. Олівцеві позначки на колишній плямі втратили сенс.

Інженер приїхав уранці й установив тимчасову підпірку під балкою над мокрим кутом. Він пояснив, що бічні простінки й перемичка старого прорізу несуть частину навантаження, а цегляне заповнення всередині прямокутника — ні. Однак вода вимивала розчин біля несучого простінка, тому кімнатою Віри поки що користуватися було не можна.

Дівчинка мовчки склала підручники в рюкзак, зняла зі стіни фотографію діда й загорнула її у светр. Марина вирішила відвезти доньку до своєї матері. Вона попросила Андрія поїхати разом, але насос потребував перевірки кожні дві години, а датчик рівня ще не встигли купити.

— Ми віддали гроші, яких у нас не було, і стало гірше, — сказала Марина, застібаючи сумку. — Я не звинувачую тебе. Я просто більше не розумію, кому вірити.

Андрій допоміг укласти речі в автомобіль і пообіцяв приїхати вранці. Після їхнього від’їзду будинок ніби зменшився до драбини й гудячого насоса. У порожніх кімнатах будь-який звук води здавався попередженням. Він не так боявся втратити стіни, як розумів: ще одне поспішне рішення може остаточно зруйнувати довіру Марини.

Павло з’явився ввечері з текою. Будівельна фірма, якій була цікава його ділянка, нібито погоджувалася придбати й сусідній будинок, узяти на себе витрати на дренаж і оплатити родині тимчасове житло. Ціна була нижчою за ту, на яку Марина розраховувала раніше, зате угоду пропонували завершити швидко.

— Ти бачиш, що відбувається, — сказав Павло. — Ще одна тріщина, і будинок втратить половину вартості. Я намагаюся витягти вас із біди.

— Чому фірмі знадобився саме наш будинок?

— Разом із майстернею виходить зручна ділянка. Вони готові чекати на мене, але не безкінечно.

Обмовка зачепила Андрія. Павло говорив не про несподівану допомогу сестрі, а про переговори, які вже пов’язували його самого. Він попросив залишити проєкт договору й спустився в погріб. Павло пішов слідом, але зупинився на середині драбини й не наблизився до сірої прямокутної латки.

— Не чіпай її, — попередив він. — Після дренажу вода знайшла вихід у кутку. Відкриєш старе заповнення — вода або засипка виштовхне цеглу, а слідом поведе простінок.

— Ти казав, резервуар вивезли і там майже суцільний щебінь.

Павло відповів, що порожня камера все одно існувала між фундаментом і засипкою. Пояснення не було неможливим, але він надто точно уявляв те, чого, за власними словами, не бачив багато років. Коли фургон поїхав, Андрій узяв молоток, дійшов до нижньої сходинки й зупинився…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇