Чоловік хотів закрити мокру тріщину в погребі, але за бетоном виявив джерело води, якого там не мало бути.
Стелаж повело. Андрій устиг відштовхнути Віру до драбини, перш ніж нижня полиця вирвалася із сирої стіни й банки із заготовками посипалися на бетон. Із тріщини під сірою цементною латкою вже не капало — вода била тонким струменем, розтікаючись під коробками з фотографіями.
Марина кинулася рятувати папери покійного батька, а Андрій поставив у калюжу дренажний насос. Будинок був оформлений на дружину після смерті її батька, але останні дванадцять років вони втрьох вважали його своїм. Поїхати й зачинити двері було не можна: над погребом була кімната Віри, а вода прибувала швидше, ніж вони встигали виносити речі.
До ранку насос утримав рівень, однак на стіні проступила темна пляма завбільшки з вікно. Андрій позначив її край олівцем і побачив, що волога виходить не з підлоги, а зі старого прямокутника, закладеного багато років тому. За ніч не випало ані краплі дощу, але це ще нічого не доводило: низина за будинком щовесни збирала воду. За пів години в підставлене відро набиралося трохи більш як дев’ять літрів. За добу набиралися сотні літрів, тож без постійного відкачування погріб швидко наповнився б.
Павло приїхав раніше за викликаного фахівця. Майстерня брата Марини була за спільною огорожею. Павло насамперед оглянув зовнішній кут фундаменту й сказав, що після вологого сезону вода могла піднятися старою засипкою, а латка лише виявилася слабким місцем.
Незалежний інженер-конструктор виявився обережнішим. Він перевірив підлогу, балки й стіну, заборонив відбивати мокрий цемент і запропонував почати зі спостережень. Причин могло бути дві: вода справді тиснула ззовні або ж за кладкою збереглася стара господарська порожнина, у яку вона потрапляла по забутій лінії. Без схем і обстеження ламати стіну було небезпечно.
Марина згадала, що за її батька за погребом була система для збирання дощової води. Із неї поливали сад і мили підлогу в майстерні. Після протікання батько розпорядився все розібрати, і роботами керував Павло. Той кивнув: великий резервуар вивезли, порожнину засипали щебенем, а колишній проріз заклали цеглою й покрили цементом.
— Отже, за латкою тільки засипка? — уточнив Андрій.
— Засипка й залишки кріплень, — відповів Павло після паузи. — Тому туди й не можна лізти. Зсунете цеглу — посиплеться все, що тримає ґрунт.
Наступного дня інженер пробурив дві неглибокі контрольні свердловини у дворі, не зачіпаючи фундаменту. В одній ґрунт виявився вологим, у другій — майже сухим. Такий результат допускав і локальну ґрунтову кишеню, і витік із невідомої труби. Він поставив маяки на швах, а Андрій почав записувати час увімкнення насоса й зростання мокрої плями.
Із майстерні вечорами долинало низьке гудіння. Раніше Андрій сприймав його за компресор, але тепер помітив: наприкінці вечора, через кілька годин після серії ввімкнень, струмінь у погребі ставав трохи сильнішим. Павло пояснив, що спільний технічний насос вмикається разом із миттям деталей, а вібрація могла вичавлювати воду з насиченої засипки…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
