Доля цілого села опинилася в руках одного ЧОЛОВІКА. ДЕЗЕРТИР став його останньою НАДІЄЮ на майбутнє…
Насправді Іван заперечував. Він бачив у новому чоловікові не полегшення, а підтвердження власної замінності. Але його думки не спитали. Увечері Степан сам прийшов до нього, і двоє чоловіків довго пили за столом. Іван попередив гостя, що обіцяна шана швидко перетвориться на обов’язок, а свободи тут немає ні в кого.
Він пояснив, що жінки вимагатимуть сил і підкорення, що відмову вважатимуть загрозою, а життя поступово зведеться до однієї функції. Степан відповів, що все розуміє. На попередній роботі він почувався непотрібним; село принаймні давало мету й особливе становище. Іван гірко розсміявся й привітав нового учасника в їхній спільній в’язниці.
Уранці Степан надіслав начальству короткий звіт: порушень не виявлено, перевірку завершено. Повернення він відклав, пославшись на хворобу, а потім і зовсім залишився. Офіційно його затримало погане здоров’я; насправді Воронов посів друге місце в системі Євдокії й став сполучною ланкою з районною адміністрацією.
Графік негайно перебудували. Жінок поділили на дві групи, щоб зменшити навантаження на Івана й збільшити ймовірність вагітностей. Степан виявився балакучішим і уважнішим. Він жартував, розпитував відвідувачок про їхнє життя, створював хоча б видимість звичайної близькості. Для багатьох це було важливіше, ніж його офіційний статус.
Іван сприймав цю легкість болісно. Сам він прийшов у село хворим, заляканим і зв’язаним загрозою смерті; Степан увійшов у систему, заздалегідь знаючи її правила й розраховуючи на переваги. Жінки порівнювали чоловіків уголос, хоч Євдокія забороняла це робити. Кожне добре слово про нового учасника звучало для Корнілова як нагадування, що його можна замінити.
Для Степана перші місяці справді нагадували обіцяну нагороду. Йому подобалася увага, можливість впливати й відчуття власної винятковості. Попередження Івана він вважав наслідком озлобленості. Лише згодом Воронов почав розуміти, що графік не враховує і його бажань, а влада Євдокії не залишає місця жодній особистій свободі.
Інші сприймали Воронова як чужинця, який відібрав місце в Івана. Відкритий конфлікт почався після вагітності Анни Сергіївни. Тридцятип’ятирічна жінка чотири рази безуспішно ходила до Івана, а після першої зустрічі зі Степаном завагітніла. Ті, хто довго чекав результату, почали вимагати переведення до нової групи й стверджувати, що Корнілов більше не здатен виконувати колишню роль.
Євдокія заборонила такі розмови, але Іван уже почув достатньо. Він пив дедалі більше, перестав доглядати за хатою й одного разу не відчинив двері жінці, яка прийшла за розкладом. Ця маленька відмова була його першою спробою нагадати, що в нього лишилася власна воля. Голова викликала його й пригрозила тим самим, чим багато років утримувала в селі: викриттям.
Іван спитав, що з ним зроблять, коли він остаточно стане непотрібним. Євдокія промовчала. Відсутність відповіді підтвердила його найгірші думки. Степан тим часом зміцнював вплив, використовуючи старі знайомства для отримання насіння, реманенту й дефіцитних товарів. Його присутність приносила господарству користь, яку не можна було виміряти лише кількістю вагітностей…
