Доля цілого села опинилася в руках одного ЧОЛОВІКА. ДЕЗЕРТИР став його останньою НАДІЄЮ на майбутнє…

За господарськими книгами він нарахував щонайменше вісімнадцять таких випадків. Один неправильно записаний народжений можна було пояснити помилкою, кілька — безладом воєнних років, але десятки перетворювали випадковість на систему. Степан не знав її устрою, однак уже розумів, що село роками діє спільно і що Євдокія керує не лише господарством, а й загальним обманом.

Він розклав записи перед Євдокією й повідомив, що бачить або масову підробку, або сліди прихованого чоловіка. Голова зберегла спокійне обличчя, хоча розуміла, наскільки близько підійшло викриття. Степан дав їй добу: вона розповість усе сама або в село приїде служба безпеки й почнеться офіційне розслідування.

Тієї ночі ніхто не спав. Рада зібралася в Дарини Семенівни й обговорювала два однаково страшні виходи. Зізнання означало арешти, розлучення матерів із дітьми й кінець села. Деякі жінки запропонували назавжди змусити перевіряльника замовкнути: втопити, зіштовхнути з мосту або видати зникнення за зустріч із дикими звірами в лісі.

Євдокія вперше виглядала розгубленою. Зникнення самотньої вдови ще можна було пояснити, але зникнення районного службовця викликало б пошуки й нові перевірки. Тоді на раду покликали Івана. Зазвичай його не допускали до рішень, однак тепер ішлося і про його життя. Вислухавши суперечку, він запропонував не вбивати Степана, а зробити його співучасником.

Перевіряльник був молодий, здоровий і вже кілька днів жив серед жінок, позбавлених звичайного сімейного життя. Іван міркував, що Степанові можна запропонувати ту саму угоду, яку колись нав’язали йому самому. Другий чоловік зменшить навантаження, дасть нові можливості для народження дітей, а його становище в адміністрації допоможе прикривати село. Якщо ж він відмовиться, тоді рада повернеться до гіршого варіанту.

Уранці до Степана відправили трьох молодих жінок у найкращих сукнях. Вони принесли сніданок і самогон, завели розмову про загиблих чоловіків, дітей і страх перед тим, що перевірка знищить усе господарство. Зоя, якій було двадцять два, сіла поруч і сказала, що він може не руйнувати село, а лишитися в ньому й стати людиною, від якої залежить його майбутнє.

Спочатку Степан говорив про обов’язок і закон. Після кількох чарок його впевненість ослабла. Жінки не приховували, що пропонують йому особливе місце й повну належність до закритої громади. Надвечір Євдокія відкрила правду: розповіла про Івана, підроблені записи, графік і дітей. Вона не просила поблажливості, а запропонувала вибір між викриттям і владою.

Вона також дала зрозуміти, що відмова не гарантує йому безпечного від’їзду. Жінки, яких він допитував, готові захищати дітей будь-яким способом. Євдокія не вимовила прямої погрози, але Степан згадав глухий ліс, міст і обличчя ранкових відвідувачок. Угода ставала для нього не лише спокусою, а й виходом із становища, яке він сам зробив небезпечним.

В адміністрації Степан був одним із багатьох молодих виконавців. Тут йому обіцяли їжу, житло, жінок, вплив і становище другого рятівника. Він довго дивився у вікно на працюючих жительок і дітей, що гралися, а потім спитав, чи згоден Іван ділити свою роль. Євдокія без вагань збрехала, що той утомився й давно чекає помічника…