Фатальна помилка автохама, який не знав, за якою адресою поспішали рятувальники
Чоловік зовні почав голосно кричати, але крізь шум дощу його слова зливалися в суцільний агресивний гул. Поліщук глибоко вдихнув, намагаючись придушити наростаючу хвилю власного гніву. Він трохи прочинив вікно, щоб почути претензії цього неадекватного чоловіка й спробувати владнати конфлікт словами. Тієї ж миті в утворену щілину увірвався потік крижаної води й добірної лайки.
Власник джипа волав так, ніби перед ним був не рятувальник, а найлютіший ворог. Він сипав жахливими прокльонами, бризкаючи слиною від переповненої його незрозумілої злості. Нахаба вимагав негайних вибачень за те, що брудна швидка посміла забризкати його ідеальну машину. Олександр спробував спокійно пояснити, що вони везуть тяжко поранену людину і рахунок іде на секунди.
Він благав чоловіка відкотити позашляховик і дати їм можливість продовжити шлях до госпіталю. Однак ці слова справили цілком протилежний, непередбачуваний ефект на оскаженілого лихача. Чоловік у шкіряній куртці розсміявся холодним, злим сміхом, від якого кров холола в жилах. Він заявив, що йому абсолютно байдуже до чиїхось проблем, поранень і порятунку життів.
Для нього існувало лише його власне вражене самолюбство, яке вимагало негайного задоволення. Раптом агресор різко смикнув ручку дверцят швидкої, намагаючись силоміць витягти Олександра назовні. Замок жалібно хруснув, але витримав цей дикий і несподіваний натиск. Водій реанімобіля інстинктивно відсахнувся назад, із жахом усвідомлюючи, що ситуація виходить з-під контролю.
Саме в цей час Марія не витримала й розчахнула бічні двері фургона, щоб втрутитися. Дівчина зі сльозами на очах крикнула в темряву, благаючи незнайомця проявити хоч краплю людяності. Її голос тремтів від розпачу, коли вона вказала на бліде, закривавлене обличчя нерухомого Івана. Власник джипа на секунду завмер, переводячи свій важкий погляд на відчинений салон медичного автомобіля.
Дощ і далі нещадно хльоскав по його дорогому одягу, але він ніби перестав це помічати. Тишу, що повисла над трасою, порушували лише виття вітру та писк кардіомонітора, який відраховував останні удари згасаючого серця. Погляд незнайомця ковзнув по постаті крихкої дівчини, яка відчайдушно намагалася захистити свого пацієнта. В очах кремезного чоловіка не відбилося ані краплі співчуття чи бодай елементарного людського розуміння.
Натомість на його доглянутому обличчі з’явилася презирлива посмішка, від якої віяло справжнім холодом. Дощ і далі заливав салон старої машини, залишаючи темні плями на медичному обладнанні. Нахаба ступив ближче до відчинених дверей, анітрохи не бентежачись своєю вкрай агресивною поведінкою. Він зміряв блідого Івана зневажливим поглядом, ніби перед ним лежало звичайне дорожнє сміття.
Марія інстинктивно загородила собою каталку, відчуваючи, як усередині все стискається від крижаного жаху. Дівчина не могла повірити, що в такий критичний момент хтось здатен демонструвати подібну жорстокість. Її руки, звиклі рятувати людські життя, зараз дрібно й зрадливо тремтіли від страшенного перенапруження. Чоловік у дорогій куртці бридливо скривив губи й почав вивергати нові потоки образ.
Він голосно кричав, що такі обірванці не мають права псувати настрій пристойним людям на трасі. Кожне його слово важким каменем падало в напружену тишу старого медичного фургона. Олександр більше не міг спокійно сидіти за кермом, спостерігаючи за цим огидним видовищем. Чоловік різко розчахнув водійські дверцята й упевнено ступив під проливний осінній дощ…
