Фатальна помилка автохама, який не знав, за якою адресою поспішали рятувальники
Він став між своєю швидкою та розлюченим мажором, надійно закриваючи собою беззахисних колег. Поліщук зажадав негайно припинити цей безглуздий цирк і повністю звільнити проїжджу частину. Його голос звучав твердо, хоча серце калатало десь біля самого горла від надміру адреналіну. Власник чорного позашляховика лише зверхньо всміхнувся, оцінювально оглядаючи втомленого медика з голови до ніг.
Агресор раптом зробив дуже різкий випад уперед і грубо штовхнув Олександра в груди. Водій реанімобіля похитнувся, ледве втримавши крихку рівновагу на слизькому й розкислому мокрому узбіччі. Спалах сліпої люті на мить затуманив розум рятувальника, вимагаючи негайної й жорсткої фізичної відповіді. Однак Поліщук вчасно згадав про свою найголовнішу місію цієї моторошної осінньої ночі.
Будь-яка випадкова бійка зараз означала неминучу смерть для хлопця, який повільно згасав у салоні. Він змусив себе опустити міцно стиснуті кулаки, ковтаючи гірку образу заради порятунку чужої долі. Мажор сприйняв цей жест самовладання як прояв слабкості й остаточно втратив будь-які береги. Він підійшов упритул до відчинених бічних дверей, нахабно зазираючи в напівтемряву медичного відсіку.
Його цинічний погляд знову зосередився на цілком нерухомій постаті тяжко пораненого Івана. Лихач голосно й зверхньо заявив, що через це нікчемство він тепер запізниться на важливу зустріч. Марія тихо охнула від цих моторошних слів, ніби дістала сильного ляпаса по блідому обличчю. По її запалих щоках покотилися гарячі сльози безсилля, миттю змішуючись із холодними краплями дощу.
Дівчина відчайдушно спробувала відштовхнути нахабу від машини, благаючи його просто піти до свого автомобіля. Але чоловік лише дуже грубо відмахнувся від неї, наче від набридливої й гидкої осінньої мухи. Фельдшерка боляче вдарилася плечем об металевий каркас нош, але навіть не звернула на це уваги. Апаратура життєзабезпечення раптом почала видавати безперервний, моторошний до дрібного трему монотонний звук.
Пульс Івана стрімко падав, а його поверхове дихання стало зовсім уривчастим і хрипким. Ця безглузда затримка на трасі вже почала збирати свою страшну, цілком непоправну данину. Марія стрімко кинулася до медикаментів, гарячково розкриваючи рятівні ампули неслухняними, тремтячими пальцями. Вона відчайдушно боролася за згасаючу іскру життя, миттю забувши про все на світі.
Її тихий шепіт перетворився на суцільну гарячу молитву, звернену до небес крізь сірі хмари. Олександр знову спробував рішуче відтіснити водія джипа, закликаючи його до решток людської совісті. Він надривно кричав, що хлопець віддав своє здоров’я заради мирного життя таких, як цей зажерливий хам. Але ці правильні слова лише підлили киплячої олії у палаючий вогонь цілком необґрунтованої агресії.
Власник позашляховика процідив крізь стиснуті зуби добірну лайку, виражаючи повну зневагу до чужого героїзму. Він зверхньо заявив, що кожен сам обирає свою жалюгідну долю і ніхто нікому нічого не винен. У його егоїстичному й жорстокому світі зовсім не було місця для подвигів, самопожертви чи елементарного жалю. Холодний вітер завивав дедалі сильніше, розгойдуючи кузов старого реанімобіля з боку в бік…
