Ілюзія самотності: як урятоване багато років тому ведмежа віддало борг своїй людині
У вузьких колах досвідчених зоологів і бувалих лісників цілком достеменно відомо, що дикі бурі ведмеді мають воістину видатну, феноменальну й таку, що не має аналогів серед багатьох інших ссавців, довготривалу, детальну пам’ять. Вони дивовижним чином здатні неймовірно чітко, в найдрібніших, вражаючих подробицях пам’ятати окремих людей, яких одного разу зустріли на своєму життєвому шляху, протягом багатьох довгих, насичених іншими подіями років, особливо якщо ці зустрічі були сильно емоційно забарвленими.
Офіційній науці й численним прискіпливим дослідникам дикої природи добре відомі задокументовані, перевірені випадки, коли ці грізні, небезпечні хижаки безпомилково й радісно впізнавали своїх давніх рятівників або, навпаки, кривдників навіть через цілі довгі десятиліття після їхньої останньої зустрічі. Тремтячий, переповнений раптово нахлинутими, задушливими слізьми емоцій голос приголомшеного Олексія пролунав у завислій ранковій тиші дуже слабо, невпевнено й неймовірно хрипко, коли він із надією запитав свого лісового гостя, чи справді той його згадав.
Почувши цей до болю знайомий, назавжди закарбований у пам’яті тембр, величезний ведмідь кумедно смикнув своїм правим круглим вухом і миттєво завмер, мов укопаний, неймовірно уважно й глибоко осмислено дивлячись прив’язаній людині просто в її повні неконтрольованих сліз очі. У цьому неймовірно глибокому, темному й зовсім не звіриному погляді лісового велетня цілком ясно, без жодних сумнівів і безпомилково читалося повне, беззастережне й абсолютно щире впізнавання свого давнього двоногого друга й єдиного рятівника.
Він цілком точно, без найменших, навіть найдрібніших сумнівів нічого не забув із того далекого, теплого минулого, дбайливо зберігши у своїй ведмежій душі величезну вдячність за колись урятоване життя й виявлену щиру людську доброту. Грізний, неймовірно сильний звір несподівано ніжно, немов боячись випадково завдати бодай найменшого болю, обережно ткнувся своїм великим, холодним і вологим носом у брудну, вкриту засохлими саднами щоку чоловіка, що плакав, зворушливо виражаючи свою глибоку прихильність і підтримку.
Та раптом цю зворушливу, просякнуту неймовірними, світлими емоціями лісову тишу, порушувану лише тихим, рівним сопінням ведмедя, безжально й грубо розірвав протяжний, студений для крові в жилах і моторошний у своїй первісній, дикій суті багатоголосий вовчий виття. Ці неймовірно витривалі, вічно голодні й безжальні сірі хижаки завжди полюють виключно злагодженими, добре організованими зграями, постійно використовуючи в процесі вистежування й загону своєї здобичі неймовірно складну, витончену й до найменших деталей продуману тактику спільних дій.
Згуртована, натренована група, що складається лише з п’яти-семи дорослих, дужих особин, цілком здатна без особливих, надприродних зусиль швидко повалити й роздерти навіть такого великого, сильного й неймовірно небезпечного лісового велета, як дорослий, здоровий сохатий лось. Для намертво зв’язаного, жорстоко побитого й цілковито знерухомленого, позбавленого будь-якої можливості захищатися чоловіка така несподівана зустріч із голодною вовчою зграєю безумовно означала стовідсоткову, болісну й неминучу загибель, уникнути якої наодинці було б абсолютно неможливо за жодних обставин.
Перший, найсміливіший і найнетерплячіший вовк-розвідник уже безшумною, ковзкою сірою тінню показався між товстими стовбурами вікових, укритих мохом дерев, хижо й жадібно принюхуючись до привабливого запаху свіжої людської крові, що виразно стояв у вологому ранковому повітрі. Це був дуже великий, неймовірно досвідчений і весь укритий численними бойовими шрамами від минулих сутичок материй самець, який, безсумнівно, був незаперечним, жорстким лідером і владним ватажком цієї вкрай небезпечної, нишпорячої в пошуках поживи лісової зграї.
Слідом за своїм упевненим, не знаючим страху проводирем із густого, колючого чагарнику цілком безшумно, мов моторошні лісові примари, вийшли ще п’ять великих, піджарих і мускулястих хижаків, чиї холодні жовті очі жадібно блищали в передчутті швидкої, дуже легкої здобичі. Ця чудово організована, не знаюча жалю смертоносна зграя почала дуже повільно, з моторошною, вивіреною синхронністю стягувати своє непереборне тактичне кільце навколо прив’язаного до дерева беззахисного чоловіка й велетенського бурого ведмедя, що стояв поруч із ним…
