Ілюзія самотності: як урятоване багато років тому ведмежа віддало борг своїй людині
Ведмідь, миттєво й абсолютно безпомилково оцінивши смертельну загрозу, що виходила від зграї, стрімко розвернувся всім своїм величезним, мускулястим корпусом, надійно, мов кам’яною стіною, заслоняючи Олексія своїм масивним, непробивним тілом, і видав неймовірно грізний, розкотистий попереджувальний рев, від якого заклало вуха. Але вовки, що сильно зголодніли за останні дні, сп’янілі від манливого запаху крові й виразно відчуваючи свою переважну чисельну перевагу, навіть не думали боягузливо відступати перед лицем розлюченого, готового на все заради захисту свого друга бурого велета.
Досвідчений, який бачив безліч кривавих битв, ватажок зграї коротко, дуже уривчасто й владно гавкнув, віддаючи чітку, відпрацьовану роками безмовну команду своїй дисциплінованій зграї негайно почати тактичне оточення для подальшого масованого, одночасного нападу з різних боків. Усі сірі хижаки, беззаперечно корячись цьому наказові свого суворого лідера, цілком синхронно, мов єдиний організм, не зводячи палаючих злобою очей із ведмедя, зробили обережний, пружний крок уперед, щомиті готуючись кинутися в безжальну, криваву атаку.
Ведмідь, чудово розуміючи всю неймовірну серйозність смертельного становища, що склалося, і не маючи наміру відступати ані на один сантиметр, ухвалив остаточне, цілком непохитне рішення люто захищати зв’язану, безпорадну людину до самого переможного кінця або власної неминучої смерті. Знову велично звівшись на весь свій моторошний, воістину гігантський зріст на могутніх, схожих на стовбури дерев задніх лапах, розлючений звір видав такий оглушливий, первісний рев несамовитої люті, що з гілок найближчих старих сосен густо посипалася суха хвоя.
Тим часом вовки, діючи суворо за заздалегідь відпрацьованим, бездоганним планом свого хитрого ватажка, почали дуже грамотне, тактично вивірене до сантиметра оточення своєї наміченої цілі, намагаючись на ходу знайти найуразливіші, незахищені місця в глухій обороні цього грізного супротивника. Троє найшвидших, найспритніших і найпіджаріших вовків стрімко, майже впритул притискаючись сірими черевами до холодної землі, зайшли з лівого боку, тоді як двоє інших, більших і важчих, загрозливо, відволікаючи увагу, рушили праворуч.
Один з агресивних вовків, що перебували в правій, відволікальній групі, раптом зробив дуже швидкий, зухвалий хибний випад у бік гарчачого ведмедя, підступно намагаючись спровокувати його на передчасну, необдуману атаку й тим самим змусити відкрити незахищену спину. Ведмідь миттєво, з вражаючою, зовсім нетиповою для його величезних, важких габаритів швидкістю зреагував на цей оманливий рух, але все ж прикро промахнувся своєю неймовірно могутньою кігтистою лапою, зі свистом розсікши лише порожнечу ранкового туманного повітря.
Другий, досвідченіший хижак із правої групи, миттєво скориставшись цією секундною затримкою ведмедя, тут-таки блискавично метнувся збоку, однак пильний захисник, завдяки своїм чудовим природним рефлексам, устиг вчасно розвернутися й грізним гарчанням відігнати нахабного, клацаючого зубами агресора. У цей самий напружений час два хижі вовки з лівої групи, підло користуючись тим, що ведмідь-захисник цілком відволікся на правий фланг, почали дуже обережно, майже плазом, безшумно підкрадатися просто до беззахисного, розіп’ятого на дереві Олексія.
Чоловік у повному, захлиснутому його з головою відчаї й паніці з усіх своїх останніх, танучих сил судомно смикав зв’язаними руками, з крихітною надією відчуваючи трохи ослаблу хватку перетертої мотузки, але ікласті, слиняві вороги були вже надто, непоправно близько. Уважний, що контролював усю обстановку, ведмідь дуже вчасно краєм ока помітив цю нову, смертельну небезпеку, що нависла над його врятованим другом, і з оглушливим, сповненим первісної люті ревом стрімким, нищівним кидком рвонув просто на них.
Сірі, боягузливі хижаки, злякавшись гори м’язів, що неслася на них із шаленою швидкістю, неймовірно прудко й синхронно відскочили в різні боки, уникаючи прямого, згубного зіткнення, але саме в цей час хитрий ватажок підступно атакував велета ззаду, мертвою, сталевою хваткою вчепившись у стегно ведмедя. Поранений звір несподівано голосно, з виразними нотками пронизливого, пекучого болю заревів від гострих іклів, що глибоко вп’ялися в його плоть, і одним могутнім, різким, струшувальним рухом свого масивного тіла відкинув противника, який прокусив йому лапу, далеко вбік…
