Історія про те, чому перед весіллям завжди треба дивитися на родину партнера

— Аліна всміхнулася. — Ти хотів, щоб я жила в тебе і була твоєю мамою номер два. Щоб я прала, готувала, прибирала, а ти приходив із роботи й відпочивав. І при цьому, звісно, ти б мене забезпечував, так? А якби я працювала, то що? Я б працювала, потім бігла додому, готувала тобі вечерю, прибирала твої шкарпетки з-під дивана. І ще мала б бути вдячна, що ти мене терпиш.

— Ти нестерпна, коли злишся, — буркнув Денис, відвертаючись.

— А ти нестерпний завжди, коли йдеться про те, щоб зробити щось по дому. Я зрозуміла це тільки зараз, коли побачила твою родину. Дякую тобі за екскурсію. Дуже пізнавально.

Вона вийшла з кімнати, пройшла через кухню, де Тамара Іванівна все ще стояла біля плити. Аліна хотіла сказати їй щось ввічливе на прощання, щось на кшталт «дякую за гостинність». Але слова застрягли в горлі, бо гостинністю тут і не пахло. Було тільки очікування, що чужа дівчина віллється в систему і почне працювати як новий гвинтик.

— До побачення, Тамаро Іванівно, — сказала Аліна сухо й вийшла на ґанок.

Вона почула, як Денис щось каже матері приглушено, але з нотками роздратування. А потім голос Тамари Іванівни, заспокійливий, воркітливий:

— Не переймайся, синочку, не потрібна тобі така. Знайдеться інша, хороша, домашня.

Аліна сіла в машину, завела двигун і поїхала, навіть не озирнувшись на дім, який їй так старалися показати як зразок сімейного щастя…