Косатка не відпливала від їхнього човна — і тоді вони побачили, що вона несе

— Я знаю це місце. Я вже чув про цей район раніше. Зовсім в іншій справі.

З’ясувалося таке. Кілька місяців тому до цього журналіста звертався рибалка з невеликого прибережного селища. Він розповідав про групу людей, які працювали в закритій зоні вночі: виставляли сітки, збирали улов до світанку й ішли.

Улов був нелегальним — цінні види риби, занесені до охоронних списків. Рибалка хотів повідомити про це офіційно, але боявся. У підсумку він не подав жодної заяви й просто замовк.

Журналіст тоді не зміг продовжити розслідування, бо не було достатньо доказів. Але тепер вони були: підводні знімки, координати, три роки задокументованих спостережень зі станції.

Матеріал вийшов за два тижні. Він не потрапив до великих національних видань одразу. Спершу його опублікувало невелике незалежне медіа. Але репости розійшлися дуже швидко.

Знімки із сітками на дні, дані зі станції та історія з косаткою, яка стала відправною точкою всього. Усе це склалося в єдину картину, яку вже неможливо було ігнорувати.

Приблизно за місяць після публікації берегова охорона здійснила офіційний вихід у той район. Офіційний коментар був короткий: «Сітки виявлено, вилучено. Встановлюються причетні особи»…