Чоловік хотів позбутися дружини за допомогою небезпечного сусіда, але його план обернувся проти нього

«Коли ж ти нарешті зникнеш з очей», — процідив Вадим, з силою грюкнув дверима й вийшов із кімнати.

За тонкою перегородкою залишилася його дружина — змучена, майже прозора від хвороби жінка, яку вже багато місяців роздирав сухий, надсадний кашель. Ще рік тому Ліна була рум’яною, живою, швидкою на сміх дівчиною, а тепер здавалася тінню самої себе: шкіра натягнулася на вилицях, руки стали тонкими, ніби висохлими, а очі дедалі частіше дивилися в одну точку.

У їхньому селищі медична допомога була такою ж убогою, як і все навколо: маленький пункт, кілька старих шаф із ліками й один зморений фахівець, який лікував і застуду, і тиск, і дитячі забої. Поруч працював ще ветеринар, і, як не дивно, люди нерідко довіряли йому більше — той принаймні не розводив руками після кожного візиту.

З Ліною місцевий лікар перепробував усе, що знав. Давав сиропи, радив трав’яні настої, прикладав зігрівальні компреси, змушував пити відвари, дихати парою, розтиратися, прогріватися, лежати під ковдрою до сьомого поту. Але хвороба ніби тільки сміялася з цих спроб. Кашель не минав, слабкість ставала дедалі важчою, а Вадим усе частіше дивився на дружину не з тривогою, а з роздратуванням.

— І чого ти раніше мовчала, що вся розсипаєшся? — шипів він, щойно вона знову згиналася від нападу. — Одружився зі здоровою, а отримав бозна-що.

— Я ж справді раніше не хворіла, — тихо відповідала Ліна, притискаючи долоню до грудей. — Ніколи такого не було.

Вона й сама не знаходила пояснення. До весілля могла цілий день бігати у справах, сміятися, тягати важкі сумки, не відчуваючи втоми. А після заміжжя ніби щось у ній згасло. Спершу легке першіння, потім нічний кашель, далі постійна слабкість — і ось уже кожен крок давався через силу.

У селищі швидко винесли свій вирок…