Косатка не відпливала від їхнього човна — і тоді вони побачили, що вона несе

Бо тепер розуміли: історія, в яку вони випадково потрапили, була значно масштабнішою, ніж просто косатка й черепаха. Один із них почав копати самостійно.

Він знайшов у відкритих джерелах інформацію про той район, який дослідник показував на карті. Офіційно ця зона значилася як закрита для промислового рибальства вже кілька років після того, як там зафіксували порушення екологічних норм. Жодних ліцензій. Жодних дозволів.

Теоретично там узагалі не мало бути жодних сіток. Але вони там були. І, судячи зі знімків зі станції, хтось регулярно їх оновлював.

Він почав шукати далі. Знайшов старі новинні замітки з місцевих видань. Три роки тому в тому самому районі берегова охорона затримала невелике судно без документів. Судно відпустили. Справу закрили з формальних підстав. Потім — нічого. Повна тиша в пресі. Ніби ситуація просто зникла.

Він переслав усе це дослідникові зі станції. Той відповів швидко. І в його листі була нова інформація, яку він із якихось причин не озвучив під час особистої зустрічі.

Виявляється, незадовго до того, як вони передали підводні знімки до компетентних органів, один зі співробітників станції спробував вийти напряму на інспекцію з охорони морських ресурсів. Йому ввічливо сказали, що інформацію прийнято. А потім просто перестали відповідати на дзвінки.

За кілька днів на станцію надійшов офіційний запит. Перевірка документації. Фінансова звітність. Ліцензії на дослідницьку діяльність. Стандартна процедура, формально — нічого особливого. Але ніхто на станції не сумнівався, що це було попередження.

Саме тоді один із чоловіків ухвалив рішення, яке знову змінило хід усієї історії. Він зв’язався з незалежним журналістом, який спеціалізувався на екологічних розслідуваннях і вже кілька років працював із подібними справами в прибережних регіонах.

Той вислухав усе уважно. Попросив переслати знімки, документи, дати. Довго мовчав. А потім сказав одну фразу, яка розставила все по місцях: