Криза різних ритмів: чесна історія про те, з якими реальними труднощами стикаються чоловіки в нерівному шлюбі

На світанку він зібрав найнеобхідніші речі й поїхав із Мариною.

Лариса в домі більше не ночувала. Під ранок вона пішла до матері, голосно грюкнувши дверима, але ніхто її не зупинив. Володимир Андрійович пізніше склав її речі й виставив на поріг. Вона прийшла по них мовчки, вже без колишньої впевненості, без усмішки господині..

Дім зачинили. За ним наглядає давній знайомий Володимира Андрійовича.

Розлучення він оформив. Повертатися туди поки не хоче. Надто боляче йому думати, що місце, де колись жило кохання, ледь не стало пасткою для його довірливості.

А Марина тепер телефонує батькові щодня. Не тисне, не дорікає, не нагадує зайвий раз про те, що сталося. Просто питає, чи їв він, як спав, чи не болить бік. Володимир Андрійович відповідає спокійно, але іноді після розмови довго сидить біля вікна й думає про те, як легко людині в самотності прийняти вдавання за порятунок.

І все ж він вдячний доньці. Бо одного разу вона не промовчала. Не поїхала. Не вирішила, що це не її справа. Вона залишилася — і тим самим урятувала його від жінки, яка увійшла в дім не по любов, а по спадок.