Лікарі лише розводили руками, віщуючи йому швидкий кінець. Деталь, що позбавила всю клініку дару мови

— Вас звинувачують у порушенні медичного протоколу й у неприпустимій близькості з його високістю.

Залою прокотилася хвиля шепоту. Наталя зблідла:

— Це брехня!

— У нас є свідок, — втрутився Рашид. — Один з охоронців бачив, як ви проводили вечори з моїм братом наодинці, без дозволу.

— Ми проводили сеанси терапії! — спалахнула вона. — Усе відбувалося в межах лікування.

— Терапії? — Рашид усміхнувся. — Чи чогось іншого?

Самір різко підвівся:

— Досить!

У залі відразу стало тихо. Його голос звучав глухо, але в ньому відчувалася сила:

— Докторка Наталя виконувала свою роботу чесно. Без неї я б не сидів зараз перед вами.

— Ніхто не сперечається з її заслугами, — спокійно відповів Рашид. — Але закон є закон. І якщо між лікаркою та пацієнтом виникає особистий зв’язок, це порушує клятву.

— Зв’язок? — холодно перепитав Самір. — У тебе є докази?

— Чутки, господарю, — вставив радник. — Вони вже вийшли за межі палацу. Люди кажуть, що шейх утратив розум через жінку.

Тиша стала нестерпною. Самір дивився просто перед собою. Наталя відчувала, як усередині все руйнується.

— Рада постановила, — промовив старший. — До з’ясування обставин докторка Наталя має бути відсторонена від обов’язків і покинути палац.

— Ні! — сказав Самір.

Але його голос потонув у хорі голосів радників.

— Рішення ухвалено, господарю, — твердо промовив Рашид. — Заради вашого ж блага.

Коли засідання закінчилося, Наталя стояла в коридорі, наче в тумані. Мутайма підійшла, поклала руку їй на плече.

— Пробачте, докторко. Я намагалася, але їхнє рішення остаточне.

— Я маю з ним поговорити.

— Не зараз. Його ізолювали. Рада боїться, що він спробує чинити опір.

— Вони не мають права!

— Тут право — у влади, — тихо відповіла Мутайма.

Наталя відчула, як в очах щипає:

— Я не хотіла нічого поганого. Я просто хотіла, щоб він жив.

— Він живий завдяки вам, — відповіла Мутайма. — І, можливо, це головне.

Тихо слуги збирали її речі. Кожен крок коридором відгукувався болем. Усе, що здавалося новим початком, руйнувалося. Швидко, холоднокровно, як картковий будинок. Перед вильотом Мутайма вручила їй конверт.

— Це лист від нього. Я ледве встигла передати через охорону.

Руки Наталі тремтіли, коли вона розкрила конверт:

«Наталю. Якщо ти читаєш це, значить, я не зміг захистити тебе. Пробач. Вони хочуть забрати те, що повернуло мені життя. Але знай: я не дозволю, щоб правда померла. Чекай на мене. Самір».

Вона притисла листа до грудей. Сльози котилися по обличчю. Але в них не було слабкості. Лише любов і рішучість.

Пізня ніч. Аеропорт. Вогні злітної смуги мерехтіли в гарячому повітрі. Наталя стояла біля стійки реєстрації, стискаючи квиток. Позаду — золото й тиша палацу. Попереду — невідомість.

— Докторко, — промовив працівник аеропорту. — Ваш рейс за двадцять хвилин.

Вона кивнула. «Отже, це все», — подумала вона. Але в глибині душі знала: їхня історія ще не закінчена. Десь там, за стінами палацу, людина, яку весь світ вважав проклятою, уперше боролася не з болем, а з системою. Заради неї.

Аеропорт був сповнений світла й шуму. Але Наталі здавалося, що вона йде крізь воду. Кожен крок відгукувався болем. Не в тілі — у душі. Вона не дивилася навсібіч. У голові звучали слова з листа: «Чекай на мене». Але чекати було марно. Влада сильніша за почуття. Вона знала: він не зможе прийти. Йому не дозволять.

Вона сіла в залі очікування, поставивши валізу біля ніг. Люди довкола сміялися, розмовляли. А в неї всередині стояла порожнеча. Телефон у руці тремтів. Хотілося подзвонити Мутаймі. Дізнатися хоч щось. Але вона не наважилася. На табло загорілося: «Посадка почнеться за 15 хвилин».

— Усе, — прошепотіла вона. — Це кінець.

Тим часом у палаці панував хаос. Самір, дізнавшись, що Наталю вже везуть до аеропорту, зірвав засідання ради.

— Ви не маєте права тримати мене під замком! — Його голос гримів, як гроза.

— Господарю, ви ще не оговталися, — почав Рашид, але Самір ударив по столу:

— Мовчи. Я втомився, брате. Втомився від ваших ігор.

— Ти не можеш!

— Можу і зроблю.

Він скинув із себе білу накидку, ступив до дверей. Охорона спробувала заступити шлях, але шейх лише кинув: