Лікарі лише розводили руками, віщуючи йому швидкий кінець. Деталь, що позбавила всю клініку дару мови

Вона опустила очі:

— Бо я бачу у вас людину, а не титул.

Він зробив крок ближче:

— А якщо людина захоче бути поруч не лише як пацієнт?

Вона завмерла. Вітер ворушив її волосся, зорі відбивалися в його очах.

— Не треба, — прошепотіла вона. — Це неправильно.

— Але ви відчуваєте те саме, — сказав він.

— Я відчуваю… — Вона зітхнула, що між лікаркою і пацієнтом має бути межа.

— Іноді межі створені для того, щоб їх переступати.

Він простягнув руку, але вона відступила:

— Не зараз, Саміре.

Він кивнув, але в його погляді не було образи, лише розуміння й ніжність:

— Гаразд, але знайте: ви повернули мені не лише життя, а й серце.

Коли Наталя повернулася до своїх покоїв, її руки тремтіли. Вона сіла біля вікна, притиснувши долоні до обличчя. «Господи, що я роблю?» — подумала вона, але тієї ж миті згадала його слова, його очі, і всередині стало тепло. Це не пристрасть, не бажання. Це тиха любов, що народжується з болю й вдячності.

Тим часом в іншому кінці палацу Рашид, брат шейха, спостерігав із вікна. Він бачив, як Самір і Наталя вийшли із саду, як він ледь торкнувся її плеча, як вона знітилася. Його губи стиснулися.

— То ось хто зцілив брата, — промовив він із холодною усмішкою. — Жінка.

Він зачинив вікно, погляд став жорстким.

— Цього не можна допустити. Якщо рада дізнається, вони вирішать, що він утратив контроль. А отже, місце глави роду перейде до мене.

Наступного ранку Наталя відчула, що щось змінилося. Шейх був спокійний, але очі Мутайми тривожно блищали.

— Докторко, — прошепотіла вона. — Бережіть себе.

— Що сталося?

— Вас почали обговорювати. Чутки, ніби між вами й господарем щось більше.

Наталя зблідла:

— Це неправда.

— Тут це неважливо. Тут важливі не слова, а видимість.

Наталя стиснула долоні:

— Я не дозволю, щоб через мене він знову страждав.

Мутайма кивнула:

— Тоді тримайте серце при собі, докторко. У цьому палаці за почуття платять дорого.

Тієї ночі Наталя не спала. За стіною тихо грав вітер, і їй здавалося, що він шепоче: «Бережи його і бережи себе». Вона знала: буря близько, але вже не могла відступити. Бо за час лікування шейх став для неї не просто пацієнтом, а тим, заради кого варто ризикнути всім.

Ранок почався з тривоги, яку не можна було пояснити логікою. Наталя прокинулася раніше, ніж звичайно. Серце билося надто швидко, ніби передчуваючи біду. У палаці стояла незвична тиша. Навіть фонтани ніби дзюрчали глухіше. Коли вона ввійшла до кабінету, Мутайма чекала її біля дверей.

— Докторко, рада вимагає вас. Терміново.

— Рада? — Наталя завмерла. — Чому?

— Я не знаю, але радники прибули ще вночі, і Рашид серед них.

Ім’я брата шейха пролунало, як удар. Усередині в Наталі все похололо.

Рада засідала у великій залі з колонами з білого мармуру. На підвищенні — шейх Самір. Похмурий, зібраний. Поруч Рашид у бездоганно випрасуваному костюмі, з тим самим хижим блиском в очах. Коли Наталя ввійшла, всі погляди повернулися до неї.

— Докторко Наталю, — почав один зі старших радників, — проти вас надійшла скарга.

— Скарга? — здивувалася вона. — На що?