Лікарі лише розводили руками, віщуючи йому швидкий кінець. Деталь, що позбавила всю клініку дару мови

— Ні, — просто відповіла Наталя. — Але я спробую йому допомогти.

Рашид ледь схилив голову, ніби вивчаючи її під мікроскопом.

— Удачі, докторко. Тут вона вам знадобиться.

Коли вона ввійшла до покоїв, шейх стояв біля вікна в білому халаті, спираючись на тростину. За ним — важкі портьєри, за якими вив вітер.

— Вас уже встигли попередити, що я нестерпний? — кинув він, не обертаючись.

— Так, господарю. І навіть порадили втекти.

Він усміхнувся:

— І ви все ще тут?

— Я пообіцяла собі не йти, доки не допоможу.

Він обернувся. У його очах відбивалося сонце — гаряче, але холодне всередині.

— Допомогти? Ви хочете врятувати те, що не хоче бути врятованим?

— Кожна людина хоче жити, навіть якщо сама собі в цьому не зізнається.

Він зробив крок ближче:

— Ви зухвала. Мені це майже подобається.

Наталя підвела підборіддя:

— Я лікарка, господарю, а не іграшка для ваших настроїв.

Між ними зависла пауза. У повітрі відчувалася електрика, як перед грозою. І раптом він розсміявся — коротко, без злості.

— Уперше бачу жінку, яка мене не боїться.

— Я бачила людей страшніших за біль, — тихо відповіла вона. — Ви просто ховаєтеся за гнівом.

Він різко замовк:

— Досить.

Огляд. Вона перевіряла тиск, пульс, робила позначки в планшеті. Він мовчав, але стежив за кожним її рухом. Коли вона підвела очі, їхні погляди зустрілися. На мить усе довкола зникло — тільки ці очі, повні таємниці й утоми.

— Усе в нормі, — сказала вона, відчуваючи, як усередині щось здригнулося. — Але вам варто їсти.

— Їжа не лікує душу, докторко.

— Але лікує тіло, без якого душа далеко не піде.

Він усміхнувся:

— Ви філософ. Не дивно, що інші лікарі втекли.

— А я не втечу.

Він раптом ступив ближче. Настільки, що вона відчула його подих.

— Ви певні? Учора одна з моїх іноземних доглядальниць сказала, що чула, як я кричу уві сні. Ви чули, докторко?

Вона мовчала.

— Чули? — повторив він, тихо, небезпечно.

— Так, — спокійно відповіла Наталя. — І це не соромно. Страшно — ховатися від болю.

Його рука стиснула тростину. На обличчі майнула тінь.