Мільйонер прихистив змерзлу дівчину на одну ніч, а вранці дізнався з новин, ким вона була насправді

— Оксані поки не кажи, — попросив адвокат. — Їй треба зберегти стійкість до подання основних вимог. Нова загроза нічого не змінить, тільки позбавить її сну.

На кухні Оксана помішувала щось у каструлі. Почувши кроки, вона обернулася й одразу спитала, що сказав Богдан Петрович. Максим розповів про тимчасову реєстрацію й перенесення розгляду, але промовчав про дзвінок. Вона вловила коротку затримку перед його відповіддю, однак не стала допитуватися й мовчки розлила каву по чашках.

За кілька хвилин Оксана зізналася, що їй незвично залежати від чужих рішень. Дев’ять років вона сама відповідала за компанію, людей і договори, а тепер сиділа в чужому будинку, поки адвокат шукав докази, а Максим оплачував кожну поїздку. Він заперечив: вона відновила хронологію, виявила зміни в реєстрі, згадала адресу, що суперечила відомостям у нотаріальному журналі, і підказала спосіб знайти свідка. Це не було безпорадним очікуванням.

Вона глянула на нього трохи м’якше, ніж раніше. Сказала, що він уміє добирати правильні слова. Максим відповів, що просто називає те, що бачить. На її обличчі вперше з’явилася тінь усмішки — ледь помітна, але справжня.

Уранці вони вирушили до реєстраційної служби. Оксана пред’явила посвідчення й відповідала працівниці спокійно й точно, хоча та кілька разів затримувала на ній уважний погляд. Коли вони вийшли, Максим помітив чоловіка біля припаркованої навпроти машини. Незнайомець дивився в телефон і нічим не відрізнявся від десятків людей довкола.

Щойно вони виїхали, та машина теж рушила. Максим звернув у кілька дворів, зробив зайве коло й лише потім попрямував додому. Машина більше не з’явилася — або це й справді був збіг, або спостерігач умів триматися на відстані. Оксані Максим нічого не сказав, але ввечері написав адвокатові, що за ними, здається, стежать.

Відповідь надійшла майже відразу: Богдан Петрович уже мав подібні відомості й радив поквапитися. До надійності вже вибраної третьої клініки Максим поставився особливо уважно. «Медика-Плюс» належала незалежній медичній групі, мала зовнішню професійну акредитацію й не була пов’язана ні з клінікою «Тиха гавань», ні з людьми Владислава. Такий висновок міг виявитися вагомішим за два попередні.

Їхати вирішили потягом, щоб не привертати уваги знайомою машиною. Квитки Максим оформив через свого заступника. Під час посадки Оксана пред’явила тимчасове посвідчення. Майже всю дорогу вона спала біля вікна, схиливши голову на плече й склавши руки на колінах.

Максим спершу намагався читати договір щодо чергового проєкту, робив помітки, повертався до тих самих пунктів, але невдовзі зрозумів, що не сприймає тексту. У голові звучала фраза невідомого: «Поки це добровільний вибір». Владислав діяв обережно й поки обмежувався словами, а отже, готував точніший удар. Ця думка не лякала Максима, але не дозволяла розслабитися.

Після приїзду він зняв квартиру за десять хвилин ходи від клініки. У ній було дві кімнати, невелика кухня й порожній холодильник; ключі господиня залишила в кодовому замку, тож зустрічатися з нею не довелося. Оксана озирнулася й запропонувала сходити по продукти. Максим машинально зібрався йти разом, але вона зупинила його.

— Я можу сама дійти до магазину, — сказала Оксана. — Дайте мені хоча б пів години побути звичайною людиною, яку ніхто не ховає й не супроводжує.

Він дав їй гроші й залишився чекати. За сорок хвилин Оксана повернулася з хлібом, сиром, яйцями й апельсинами. Вона зварила каву, почистила один апельсин і поставила перед Максимом тарілку з акуратно розділеними часточками. Коли він подякував, вона тихо відповіла, що сама каже йому дякую щодня…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇