Мільйонер прийшов додому з трояндами для дружини, але покоївка зупинила його біля дверей і попросила спершу дещо побачити

Галина загасила світло й відтіснила Андрія до стіни біля нещільно прикритих дверей. У коридорі заговорили вільніше.

— Тут нас ніхто не потурбує, — сказав Дмитро. — Тільки тихіше, Світлано. Гості думають, що я вийшов до вбиральні. Давай іще раз про завтрашній день. Ти підпишеш передачу акцій мені, і все. На раді в мене буде достатньо голосів. Він уже нічого не змінить.

— Ти точно впевнений, що до нього нічого не дійде заздалегідь?

— Звідки? Він зараз за океаном вибиває угоду. Повернеться — а угода вже буде не його.

Світлана негучно засміялася. У цьому сміху не було нічого від її звичної люб’язності: вона вже насолоджувалася перемогою.

— З Ольгою як бути? — спитала Світлана. — Мені не потрібні неприємності через неї. Вона завжди була слабким місцем батька.

— З нею я розберуся, — відповів Дмитро. — Без компанії він і опіку не втримає. Що може дати підлітку розорений чоловік, у якого немає ні майна, ні надійного дому? Вона залишиться з тобою. А потім і зі мною.

Андрій притиснувся до стіни. До цієї хвилини здавалося, що болючіше вже не буде, однак ішлося не лише про зраду дружини й друга. Вони заздалегідь включили Ольгу у свій розрахунок. Збиралися використати його розорення, щоб відібрати доньку, і обговорювали це майже буденно.

Голоси стихли вдалині, зачинилися двері. Галина ввімкнула світло. Андрій стояв нерухомо, вкритий потом, і дивився перед собою.

— Будь ласка, дихайте, — сказала вона. — Чуєте мене?

Він дістав телефон. Двадцять сім пропущених викликів із домашнього номера — того самого, з якого Галина намагалася до нього додзвонитися. Цей номер не був збережений у контактах і виявився позначеним як небажаний. Позначку поставили кілька місяців тому. Зробити це могла людина, яка брала його телефон, людина, що залишалася тут, поки він виїжджав.

— Вона внесла домашній номер у спам, — промовив Андрій.

Галина знову промовчала. Цього разу йому не знадобилося питати, чому.

Андрій приклав палець до біометричного замка й увійшов до кабінету. За картиною, успадкованою від батька, був сейф. Усередині він виявив три чужі папки.

У першій лежали підписані Світланою папери про поетапне переведення його акцій у фіктивну компанію, оформлену на Дмитра. У другій був підготовлений текст клопотання про опіку. Андрія описували людиною, яка постійно відсутня вдома, емоційно нестійкою й нездатною піклуватися про доньку-підлітка.

У третій папці були підроблені психіатричні висновки щодо Ольги. Її описували як емоційно неврівноважену, а самі папери готували, щоб відправити її до реабілітаційної клініки, щойно вона спробує піти з дому. Андрій читав і відчував, як слабшають ноги. Тепер задум не можна було сприйняти за ділову інтригу: компанію збиралися відібрати разом із донькою. Для кожного кроку вже приготували паперове виправдання. Його відсутність оголошували нездатністю бути батьком; її спробу піти збиралися використати проти неї самої.

Тепер страшний сенс того, що відбувалося, складався цілком. Донька рвалася з дому, дружина прикривала все святковою метушнею, а Дмитро обіцяв «розібратися». За спокійними словами стояли готові папери. Ользі відводили місце в чужому плані, не залишаючи їй права ні на власне життя, ні на допомогу батька…