Начальниця колонії не розуміла причин раптового «бебі-буму» в жіночому блоці. Сюрприз, який чекав на неї в нічних записах

Світлана й Оксана того ж дня докладно поінформували вище керівництво обох сусідніх колоній про інцидент, що стався.

Після довгого, емоційного й бурхливого обговорення подальших адміністративних дій комісією було ухвалено найпростіше, найдешевше й найефективніше технічне рішення — намертво залити бетоном обидва входи до злощасного тунелю, щоб раз і назавжди запобігти подальшим таємним підземним зустрічам і, як наслідок, новим несподіваним демографічним сюрпризам у камерах.

Як гуманну альтернативу місцева адміністрація пішла назустріч і вирішила офіційно організовувати додаткові побачення в певні дні місяця, жорстко гарантуючи, що ці регламентовані зустрічі тепер відбуватимуться виключно в безпечній, світлій і контрольованій обстановці спеціальних кімнат із дотриманням необхідної медичної конфіденційності, щоб назавжди уникнути подібних курйозних проблем у майбутньому.

У наступні спокійні місяці Світлана й Оксана дуже уважно стежили за остаточним закриттям цієї гучної місцевої таємниці.

П’ятеро здорових немовлят, благополучно народжених у стінах тюремної лікарні, були офіційно передані під опіку законним родинам ув’язнених на волі, які зобов’язалися доглядати за малюками доти, доки їхні оступлені матері повністю не відбудуть призначений судом строк покарання.

А та сама містична загадка вагітних жінок згодом перетворилася на дуже кумедну місцеву тюремну байку, сповнену прихованих повчань, яку тепер із великим задоволенням і сміхом розповідають новим працівникам на загальних зборах і робочих нарадах як живе нагадування про те, що справжня правда життя часто виявляється значно простішою й комічнішою, ніж ми самі собі в паніці уявляємо.