Неочікуваний фінал одного родинного конфлікту через квадратні метри

— Колька, синочку, це зовсім не те, що ти думаєш!

— Це рівно те, що він думає, — жорстко підсумувала Катя.

Лариса, яка досі втискалася в кухонний куток, повільно встала. Чужий халат сидів на ній безглуздим мішком.

— Я, мабуть, уже піду… — пробелькотіла вона.

— Сиди й не смикайся, — наказовим тоном припечатала Катя. — Я з тобою зараз теж поговорю.

Вона повернулася до колишнього чоловіка.

— Колю, а ти мені заодно поясни, коли ти цій самій Ларі писав: «Ключі в мами залишив»? О дев’ятій сорок сім ранку? Просто в той момент, поки я стояла біля плити й варила тобі твою улюблену каву?

Коля безпорадно відкрив рота, закрив і знову відкрив.

— Катю, я… я можу все…

— Мовчи. Просто закрий рота й мовчи. І ще, Колю. Поки ти там старанно мовчиш, поясни мені заодно про сережки з фіанітами за двадцять вісім тисяч. Розмір сімнадцять. І миле сердечко на чеку. Сердечко, Колю?! Тобі тридцять два роки, а ти нишком сердечка коханкам вимальовуєш, як прищавий школяр у п’ятому класі?

Коля понуро дивився в підлогу й не смів підняти очей.

— А я ж тоді ту сорочку тобі на день народження купувала… — з гіркотою продовжила Катя. — За три тисячі. А ти мені всю душу вимотав, що це надто дорого. Дорого, Колю?!

Лариса на кухні зробила дуже обережний крок у бік коридору.

— Сиди, я сказала! — гаркнула Катя так, що та миттю плюхнулася назад на стілець.

І саме в цей драматичний момент у двері квартири наполегливо подзвонили. Різко. Довго. Не відпускаючи кнопку.

Катя розвернулася й пішла відчиняти….